Знаменитий детектив Блюмквіст
- Автор: Линдгрен Астрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- ISBN: 966–661–640–8
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Знаменитий детектив Блюмквіст». Краткое содержание книги:
Андерс виплюнув сливову кісточку і почав голосно читати:
«Цієї ночі при місячному світлі відбудеться бенкет у замку моїх предків. Бо Червоні Троянди святкуватимуть відвоювання у поганів прехвального Великого Мумрика!!!
Попередження!!! Не турбуйте нас!!! Усі мерзенні винюхувачі Білих Троянд будуть нещадно знищені.
Сікстен, лицар і ватажок Червоних Троянд.
Увага! Дванадцята година ночі в старому замку».
Андерс і Єва-Лотта перезирнулися і вдоволено пирхнули.
— Ходімо, попередимо Калле, — сказав Андерс, засовуючи папір у кишеню штанів. — Згадай моє слово: настає ніч Довгих Мечів.
Містечко спало в місячному сяйві глибоким, безтурботним сном і не передчувало ночі Довгих Мечів. Не передчував її і поліцай Б'єрк, що неквапом ходив безлюдними вулицями. Скрізь було тихо — він чув тільки стукіт своїх каблуків об бруківку. Містечко спало в повені місячного сяйва, і те ясне світло над вулицями та майданом нічим не зраджувало ночі Довгих Мечів. Але навкруги поснулих будинків і садків залягали глибокі тіні, і якби поліцай Б'єрк приглянувся пильніше, то помітив би, що там хтось тихо ступає, скрадається і шепотить. Почув би, як у будинку пекаря Лісандера обережно відчинилося вікно, й побачив би Єву-Лотту, що злазила драбиною. Почув би, як Калле тихо свиснув з-за рогу Блюмквістового будинку, даючи сигнал Білим Трояндам, побачив би, як на мить майнула постать Андерса і зникла в рятівному затінку бузкового живоплоту.
Але поліцая Б'єрка змагав сон, він хотів одного — щоб його патрулювання швидше скінчилося, тому й не втямив, що то була ніч Довгих Мечів.
Сердешні батьки Білих і Червоних Троянд, ні про що не здогадуючись, спокійно спали у своїх постелях. Ніхто й не питав би в них про їхнє ставлення до нічних воєн, але Єва-Лотта про всяк випадок залишила в себе на подушці записку: ану ж би хтось помітив, що вона зникла. Записка мала цілком заспокоїти батьків:
«Вітаю! Не зчиняйте галасу! Я вийшла трохи повоювати і думаю, що скоро повернуся додому, тра-ля-ля.
Єва-Лотта».
— Це тільки про всяк випадок, — пояснила вона Калле й Андерсові, коли вони бралися стрімким узбіччям до замкових руїн.
На міській ратуші саме вибило дванадцяту, отже, вони прийшли вчасно.
— «У замку моїх предків» — ох і брехло, — мовив Калле. — Що Сікстен хоче цим сказати? Я не чув, щоб у замку колись мешкав начальник пошти.
Перед ними в місячному світлі лежали руїни замку, і вони аж ніяк не скидалися на пошту.
— Хіба ви не знаєте, що Червоні Троянди люблять хвалитися, — мовив Андерс. — їх треба провчити. Та й Великий Мумрик тепер у їхніх руках.
У глибині душі Андерс не відчував жалю, що Червоні Троянди врешті знайшли потрібне сороче гніздо й захопили Великого Мумрика. Адже передумовою війни Троянд якраз і було те, що цей клейнод час від часу міняв власника.
Геть засапані після важкої дороги нагору, всі троє зупинилися перед входом у руїни. Вони стояли і думали про те, як небезпечно ступати в темну глибину під цими склепіннями. І тоді з пітьми долинув примарний голос:
— Починається війна Червоної і Білої Троянд, і смерть поглине тисячі тисяч душ і понесе їх у своє темне царство.
А після цих слів між кам'яними стінами луною покотився божевільний, моторошний сміх. Тоді запала тиша, страхітлива тиша, ніби тих, хто сміявся, самих приголомшив страх перед якоюсь невідомою небезпекою в темряві.
— Вперед, у бій за перемогу! — рішуче вигукнув Андерс і стрімголов кинувся в руїни. Калле і Єва-Лотта побігли за ним.
При денному світлі вони гралися тут безліч разів. Але ще не були тут уночі. Одного разу — вони ніколи не забудуть цього, — їх навіть замкнули тут у льоху. Їм тоді теж було дуже невесело, але, вони пам'ятали, не так страшно, як тепер. Заходити опівночі в темні руйновища, де не знаєш, що на тебе чекає, де в мороці тебе може підстерігати що завгодно! Не тільки Червоні. Ні, не вони, а примари та духи, які, може, метатимуться за те, що ти потривожиш їхній нічний спокій, простягнуть суху кістляву руку з якоїсь заглибини в стіні, коли ти найменше сподіватимешся такого, і задушать тебе.
— Вперед, у бій за перемогу! — ще раз вигукнув Андерс, щоб підбадьорити їх, проте голос його серед тиші прозвучав так моторошно, що Єва-Лотта попросила його мовчати.