Бурелов

Тут юрмище вибухнуло віватами, свистом та оваціями, аж Живчик, приголомшений цією хвилею загальної вдячності, що накрила його з головою, став увесь червоний, як сік Матінки-кривавниці.

— Завдяки цьому відважному і геройському юнакові ви більше не лягатимете спати, тремтячи зі страху, що плавуча скеля порве ланцюги і злине у відкрите небо, — сказав Професор і ще вище підніс Живчикову руку.

— Слава! — гримнула юрба у нестямному захваті.

— Завдяки йому ми вже не залежатимемо від неситих спілчан і заживемо у теплі та добрі!

— Слава! — розлягся ще несамовитіший рев.

— Присягаю всією мудрістю світу, він служив нам вірою і правдою, зберігаючи відданість лишень Санктафраксові, — оголосив Професор.

При цих словах Живчик здригнувся. Де він чув їх давніше, запитав він себе. Чому вони такі знайомі?

— Він присвятив своє життя пошукам бурефраксу. Він ганявся за Великою бурею і не повертався, поки не завершив своїх святих, так, Живчику, святих пошуків. — Професор усміхнувся. — Уклякни, хлопче мій, — додав він.

Ага, он воно що! Живчик пригадав. Цих слів ужито на Церемонії висвячення в Лицарі-Академіки його батька.

— Але ж я… ви…, — пролопотів він, ковтаючи давкий клубок у горлі. Відтак, спустивши очі додолу, упав навколішки.

Натовп стих, коли Професор Темрявознавства зняв із тріснутої стіни ритуального меча. Живчик тремтів, власне, хлопцем тіпало, і йому здавалося, ніби всім чути, як дзвонять його зуби. За мить Професор повернувся з мечем і став перед ним. Живчик звів очі й побачив, як велике золоте лезо, розтинаючи повітря, повагом спускається вниз і лягає спершу на праве його плече, а відтак на ліве, висвячуючи його в лицарі.