“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією

Документи. Навесні 1919 року перед комісією Овермана в Сенаті США комерційний атташе США в Петрограді відповідально дає показання: “Дві третини більшовиків — це російські євреї”. В протоколах 65-ї сесії Сенату (запис 439 і 469) зазначено: “Серед агітаторів були сотні євреїв із Даунтану, східної околиці Нью-Йорка, а в 1918 р. урядовий апарат у Петрограді складався із 16 справжніх руських і 371 єврея, причому 265 із них прибули з Нью-Йорка”[14].

Після захоплення влади на теренах колишньої Російської імперії Троцький зробив спробу експортувати революцію в західні країни на багнетах Червоної армії. Проте ця спроба зазнала краху. Тоді ідеологи революційної трансформації світу стали шукати хиби в марксистській теорії. Вони висунули гіпотезу, що Маркс помилявся і за капіталізму пролетаріат не стає злиднем, а багатіє, поповнючи середній клас, і що пролетарі не примкнули до революції тому, що їхні душі отруєні християнством. Доки в них житимуть християнська віра і західна культура, доти марксизм на Заході не матиме прибічників, а революція — перспектив. Перемога стане можливою, коли в душах людей не залишиться й сліду християнської віри. А це станеться тоді, коли нові марксисти захоплять усі засоби масової інформації, розпочнуть тотальну пропаганду нових цінностей, що матиме наслідком відмирання держави. Цей напрям своєї діяльності нові марксисти назвали культурною революцією, в основі якої — критична теорія.

Хто ж вони були, ці нові марксисти, прибічники культурної революції? І що розуміли під культурною революцією і критичною теорією?

Один із них — угорський філософ, інтерпретатор марксизму Дьордь Лукач (1885—1971), автор книг “Душа і форми” (1911), “Історія і класова свідомість” (1923), “Проблеми естетики” (1969) та ін. У 1918 р. він вступив до Комуністичної партії Угорщини і в 1919 р. став наркомом культури. Його погляди і дії дістали назву “культурний тероризм”. Лукач писав: “Я вважав революційне знищення суспільства єдино можливим і правильним способом дій. Всесвітні зміни людських цінностей не могли відбутися без знищення цінностей старого світу і без створення нових, революційних цінностей[15].

Працюючи в уряді Бели Куна народним комісаром з питань культури Угорщини, Лукач запровадив до шкільної програми радикальний курс сексуального виховання. “Дітей вчили вільному коханню й сексуальній вседозволеності, навіювали їм думки про відмирання колишніх норм поведінки та інституту моногамної сім’ї як такого, а також про “незаконність” релігії, що позбавляє людину всіх плотських задоволень. Причому до непокори “сексуальним забобонам” закликали як підлітків (дівчаток і хлопчиків), так і юнаків і дівчат”[16]. Така пропаганда була спрямована на знищення інституту сім’ї — основи християнської культури. У 1930—1945 рр. Лукач працював у Москві в Інституті філософії Академії наук, з 1945 р. — в Угорщині, професором університуту ім. Л.Етваша. У 60-х роках ідеї Лукача знайшли своїх прихильників в Америці, коли настала епоха сексуальної революції.