Цивілізація статусу

Позаду торгового приміщення містилася квартира з вітальнею, спальнею і кухнею. В одній із шаф Бар-рент знайшов недбало пошитий чорного кольору костюм Вільного громадянина, в який поквапився переодягнутись. Він дістав свою зброю з кишені одягу, який дістався йому ще з тюремного корабля, на якусь мить зважив пістолет у руці, а потім поклав у кишеню свого нового костюма. Баррент вийшов із магазину і рушив у напрямку Товариства захисту жертв.

Двері все ще були відчинені, троє голодранців так само сиділи на лавці. Наразі вони не сміялися. Довге очікування, здавалося, втомило їх. В іншому кінці кімнати містер Френдлер сидів за столом, гортаючи чималу купу паперів. Ніяких ознак дівчини не було.

Баррент підійшов до столу, Френдлер підвівся, щоб привітати його.

— Мої вітання! Шановний, мої найщиріші вітання. Це був чудовий постріл. Та ще й в падінні!

— Дякую, — сказав Баррент, — я повернувся сюди...

— Я знаю чому, ви б хотіли дізнатися про свої права і обов'язки як Вільного громадянина. Що може бути природнішим? Якщо ви займете місце на цій лавці, я зможу приділити вам увагу о...

— Я прийшов сюди не для цього, — урвав його Баррент, — я, звичайно, хочу дізнатися про свої права і обов'язки. Але насамперед наразі я хочу знайти дівчину.

— Дівчину?

— Вона сиділа на лавці, коли я зайшов. Саме вона дала мені пістолет.

Містер Френдлер виглядав здивованим.

— Громадянине, ви помиляєтесь. У цьому приміщенні сьогодні не було жодної жінки.

— Вона сиділа на лавці біля тих трьох чоловіків. Дуже приваблива чорнява дівчина. Не може бути, щоб ви її не помітили.

— Безумовно, помітив би, якби вона була тут, — сказав Френдлер, підморгуючи, — але, як я вже говорив, жодна жінка сьогодні не заходила сюди.

Баррент глянув на нього і дістав пістолет із кишені.

— У такому випадку, де я це взяв?

— Я позичив його вам, — заявив Френдлер, — я радий, що ви змогли цю річ так успішно використати, а наразі я буду вдячний вам за її повернення.

— Ви брешете, — обурився Баррент, міцно вчепившись у зброю, — давайте запитаємо цих чоловіків.

Він підійшов до лавки, Френдлер поквапився слідом. Баррент звернувся до чоловіка, який сидів нещодавно поруч із дівчиною, і запитав його:

— Куди пішла дівчина?

Чоловік звів до нього похмуре, неголене обличчя:

— Про яку дівчину ви говорите, Громадянине?

— Ту, яка сиділа тут.

— Я нікого не бачив. Рафаелю, ти бачив дівчину на цій лаві?

— Та ні, — здивувався Рафаель, — хоча сиджу тут аж із десятої ранку.

— І я не бачив, — додав третій чоловік, — а у мене гарний зір.

Баррент обернувся до Френдлера.

— Чому ви мені брешете?

— Я кажу вам чистісіньку правду, — заприсягся Френдлер, — сьогодні тут не було жодної дівчини. Я позичив вам пістолет за своїм привілеєм президента Товариства захисту жертв. А наразі був би вдячний вам, якби ви його мені повернули.