Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
Єдине добродій знав точно — він перебуває в Калі. Принаймні (мусив думати він), поки той будинок, що височіє за його вікном, є готелем «Альферес Реаль» і поки ніхто не доведе йому математично, що ту будівлю в суботню ніч було перенесено в інше місто, він міг гарантувати, що перебуває в Калі. Коли він повністю розплющив очі, головний біль, що заповнював кімнату, всівся біля його ліжка. Хтось покликав добродія на ім’я, але він не обернувся, щоб глянути. Просто подумав, що хтось в сусідній кімнаті погукав цілком незнайому йому людину. Лівий берег лакуни починався в суботньому пообідді. Інший берег — у цьому неприємному світанку. Це було все. Він спробував запитати себе, ким він насправді є. І лише тоді, коли згадав своє ім’я, усвідомив, що то його кликали в сусідній кімнаті. Проте він був занадто зайнятий своїми докорами сумління, аби перейматися незначущим покликом.
Раптом через вікно проникло щось пласке, невеличке і блискуче, і ляснуло об підлогу поблизу його ліжка. Добродій, мабуть, подумав, що це принесений вітром листок, і далі лежав, втупивши погляд у стелю, що рухалася й пливла, оповита туманом його головного болю. Але щось плескалося на дощаній підлозі біля його ліжка. Добродій ледь підвівся, глянув з іншого краю подушки і побачив посеред кімнати маленьку рибу. Глузливо посміхнувся; відвів погляд і відвернувся до стіни. «Чудово! — подумав добродій. — Риба в моїй кімнаті, на третьому поверсі, а море — за купу кілометрів від Калі». І далі глузливо сміявся.
Аж раптом скочив з ліжка. «Риба! — закричав він. — Риба в моїй кімнаті». І побіг задиханий, у відчаї, в куток. Докори сумління рушили йому назустріч. Він завжди сміявся зі скорпіонів з парасолями, рожевих слонів. Але тепер він не мав жодного сумніву. Те, що стрибало, що виблискувало посеред кімнати, було рибою!
Добродій заплющив очі, зціпив зуби і розрахував відстань. Далі було запаморочення, бездонна пустота вулиці. Він викинувся з вікна.
Наступного дня, коли добродій розплющив очі, вже лежав у лікарняній палаті. Він усе пам’ятав, але тепер почувався добре. Йому навіть не боліло те, що було під бинтами. Під рукою у нього лежала свіжа газета. Добродієві хотілося щось зробити. Він розсіяно взяв газету і прочитав:
«Калі. 18 квітня. Нині, на світанку, невідомий викинувся з вікна свого помешкання, розташованого на третьому поверсі одного з будинків нашого міста. Схоже, це рішення було зумовлене нервовим збудженням, що його породив алкоголь. Поранений знаходиться в лікарні і, схоже, його стан не є важким».
Добродій впізнав себе у цій новині, але зараз почувався надто спокійним, аби перейматися кошмаром вчорашнього дня. Перегорнув сторінку і продовжив читати новини свого міста. Там була ще одна. І добродій, знову відчувши головний біль, що крутився біля його ліжка, прочитав таку інформацію:
«Калі. 18 квітня. Надзвичайною несподіванкою для мешканців головного міста долини Кавка стало сьогодні побачити на центральних вулицях міста сотні сріблястих рибок близько двох дюймів завдовжки, що висипали повсюди».
20 квітня 1950 року,
«Ель Еральдо», Барранкілья
Убивця самотніх сердець
Коли Раймонд Фернандес і Марта Бек познайомились у Нью-Йорку кілька років тому, зародився один із тих полохливих романів, яким добре в убогих готелях, серед довгих поцілунків і кошмарів дуельних пістолетів. Марта і Раймонд (чудові імена для наступного роману дона Артуро Суареса) мусили дійти до того стану духовної чистоти, в якому їх заскочила поліція, завдяки ретельній перевірці взаємних почуттів, підтверджених спільними схильностями і спільними здатностями. Життя не було до них добрим. Воно було як пес на прив’язі перед входом до будинку, в якому вони жили, який удень показував їм гострі зуби люті і голоду, а вночі завивав, розтривоживши їхній сон, і годинами лякав, що зірветься з ланцюга. Таким було життя для Марти і Раймонда, двох коханців, які під час женихання, мабуть, не обривали ностальгійні ромашки, як головні герої романтичних романів, а стріляли кулеметними чергами по мурах дому, повторюючи класичний ритурнель: «Любить, не любить…»