Лукавий принц, або Брат короля
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: Праці архімаестра Гільдайна #2
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Лукавий принц, або Брат короля». Краткое содержание книги:
ПОПЕРЕДЖЕННЯ: немає сенсу читати повість як окремий твір без знайомства зі світом «Пісні льоду та вогню» (хоча б у об’ємі першого роману циклу, «Гра престолів»). Також бажано прочитати повість «Принцеса і королева, або Чорні та зелені», на контекст якої суттєво спирається цей літопис, і яка починається тими подіями, якими закінчується «Лукавий принц».
Читачеві пропонується самодіяльний, некомерційний, не опублікований на папері переклад повісті зі значними елементами експериментальної літературної адаптації до наших східноєвропейських теренів. Багато географічних назв, титулів, елементів державності та побуту, імен дійових осіб мають у цьому перекладі цілком українське звучання або колорит прилеглих і споріднених народів.
Переклад В.Бродового, березень—липень 2015 р., редакція жовтень—грудень 2016 р.
Повний доробок перекладів і мап див. на http://ice-and-fire.in.ua
Нарешті король і мала рада погодилися, що найкращим вибором буде інший нерідний брат Раеніри — Лаенор Веларіон. Хоча Велика Рада 101-го року заперечила його права на престол, все ж молодий Веларіон залишався онуком світлої та священної пам’яті принца Аемона Таргарієна і праонуком самого Старого Короля; від обох гілок свого родоводу він мав у собі драконову кров. Такий шлюб мав з’єднати і зміцнити королівську гілку роду та повернути Залізному Престолові дружбу Морського Змія і його могутній флот. Висувалося лише одне заперечення: Лаенор Веларіон прожив на світі вже дев’ятнадцять років, але не показав найменшої прихильності до жіночої статі. Натомість, як казали, він оточив себе гарненькими зброєносцями свого віку і надавав перевагу їхньому товариству. Але великий маестер Мелос рішуче відкинув заперечення. «То й що з того?» — дійшли до нас його слова. — «От я не надто полюбляю рибу, та коли її ставлять на стіл, я їм і не вередую.» І зрештою шлюб було ухвалено.
На біду, король і мала рада забули поспитати думки принцеси, а Раеніра виявилася дочкою свого батька, з власними уподобаннями щодо майбутнього чоловіка. Принцеса достатньо знала про Лаенора Веларіона і не мала найменшого бажання йти за нього заміж. Королю вона відповіла: «йому до смаку краще припаде мій зведений брат, ніж я!». (Принцеса завжди ретельно уникала називати синів королеви Алісенти своїми братами — тільки зведеними братами.) Його милість пробував її переконати, благав, лаяв, називав невдячною дочкою, та жодні слова не могли її похитнути… доки король не згадав про спадкоємність престолу. Візерис заявив: що король ухвалив, те король може й відкликати. Принцеса має вийти заміж, як наказано, або спадкоємцем замість неї стане її зведений брат Аегон. На цьому принцеса зламалася. Септон Євстахій твердить, що вона впала до ніг батька і благала його пробачити їй, Грибочок — що плюнула батькові межи очі. Обоє погоджуються, що принцеса таки дала свою згоду на шлюб з Лаенором Веларіоном.
І тут наші джерела знову починають суперечити одне одному. Тієї ж ночі, каже нам септон Євстахій, до опочивальні принцеси прокрався пан Крістон Колій, щоб зізнатися у своєму коханні. Він розказав Раенірі, що винайняв корабель, який чекає у затоці, та благав її тікати разом за вузьке море. Вони могли б побратися у Пентосі, Тироші чи Старому Волантисі, де не правила воля її батька, і всім було байдуже до обітниць лицаря Королегвардії. Майстерність його з мечем та шпичастим телепнем, поза сумнівом, знайшла б йому вигідну службу в якогось торговельного магната. Але Раеніра йому відмовила: нагадала, що має в собі кров дракона і призначена долею для більшого, ніж скніти за морем дружиною пересічного сердюка. До того ж якщо він ладен так легко зневажити обітниці Королегвардії, з якого дива шлюбні обітниці означатимуть для нього щось більше?
Грибочок розповідає нам зовсім інше. У його викладі принцеса Раеніра сама прийшла до пана Крістона, а не він до неї. Вона знайшла його у Башті Білих Мечів, засунула двері, скинула накидку і показалася під нею голісінькою. «Я зберігала цноту для вас» — мовила вона лицареві. — «Візьміть її як доказ мого кохання. Моєму нареченому до неї байдуже, і якщо він дізнається, що я вже не діва, то, можливо, відмовиться від шлюбу.»
Та незважаючи на красу принцеси, пан Крістон лишився глухим до її палких благань, бо був людиною честі й лицарем, вірним обітницям. Присоромлена і розлючена, принцеса загорнулася у накидку і вибігла у ніч… де випадково перестріла пана Гарвіна Моца, що саме повертався з гулянки у найрозпусніших кутках міста. Ламай-Кістки давно жадав принцесу, а з упереджень, які плекав пан Крістон, не мав жодного. Тому саме він тієї ночі зірвав вінця цноти Раеніри і пролив її дівочу кров на меч своєї мужності… принаймні так розповідає Грибочок, який застукав їх у ліжку на світанку наступного дня.
Та хай як воно було насправді, від того дня і надалі кохання пана Крістона Колія до Раеніри Таргарієн перетворилося на зневагу, і чоловік, який дотоді лишався незмінним супутником принцеси, її поборником та захисником, перекинувся на найгіршого і найлютішого її ворога.
Невдовзі Раеніра наставила вітрило на острів Плавень у супроводі дівчат свого почту (дві з яких були дочками Правиці та сестрами пана Гарвіна), блазня Грибочка і свого нового захисника та поборника, Ламай-Кістки власною особою. Року 114-го по А.З. Раеніра Таргарієн, принцеса Дракон-Каменя, узяла собі за чоловіка пана Лаенора Веларіона (висвяченого на лицаря за два тижні перед весіллям, бо не личило чоловікові принцеси не мати хоча б лицарського звання). Нареченій було сімнадцять років, нареченому — двадцять, і всі погоджувалися, що молода пара виглядала пречудово. Укладення шлюбу відсвяткували сімома днями бенкетів та лицарських змагань. Серед поборників були брати королеви Алісенти, п’ятеро присяжних братчиків Королегвардії та улюбленець нареченого — пан Джофрі Добровуст, відомий як Лицар Цілунків. Коли Раеніра подарувала свою підв’язку як запоруку прихильності панові Гарвіну, її чоловік засміявся і віддав одну зі своїх панові Джофрі.