Автохтони
- Автор: Галина Мария Семеновна
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7453-9
- Переводчик: Ия Я. Кива
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Автохтони». Краткое содержание книги:
– Зрозуміло, – сказав він, – дуже дякую. За консультацію.
– Нема за що, – з гідністю сказав Шпет і знову швидко, у такт лампочці закліпав. – Жук-смердючка! Хто б міг подумати!
Ледь тільки він вийшов, вітер вліпив йому відчутного ляпаса.
Здавалося, сніг порошить з однієї точки в зеніті. Немовби він стояв усередині скляної кулі, чорні будинки, помаранчеві, цитринові квадратики вікон, м’який сніг…
Площа була залюднена, і всі гомоніли різними мовами, і не всі мови були йому зрозумілі. Багато хто хверцював у зелених циліндрах. Чому в зелених циліндрах? Хіба день Святого Патрика сьогодні? Черевики зелених циліндрів залишали на припорошеній снігом бруківці чорні сліди – сніг швидко танув.
Хотілося посидіти за столиком біля вікна, в теплі, в напівтемряві, дивлячись, як ззовні безшелесно падає сніг. Сніг – це добре, якщо дивитися на нього з вікна…
Він роззирнувся. Туристи, туристи. Жодного місцевого. Хоча… Дама у фетровому капелюшку та вуалетці прикривалася від снігу вишуканою парасолькою із мереживною облямівкою. Звідки вони їх беруть, таких дам? Він про всяк випадок озирнувся, але візка кінооператора поблизу не було. Крихітний собачка в попонці, бридливо підбираючи лапки, намагався триматися якомога ближче до фетрових ботиків дами. Дами з собачками завжди знають, що до чого. Вони тут мешкають і далеко не відходять.
– Вельмишановна пані! – сказав він. – Добродійко! Перепрошую! Чи не підкажете, де тут можна пообідати?
Дама зупинилася, суворо поглянула на нього з-під вуалетки. Собачка, підвівши одну лапку, відразу ж всівся їй на ботики.
– Тільки-но приїхали?
Він мовчки визнав її правоту.
– Тут на кожному кроці, буквально. Он, бачите? Й он там…
Мабуть, вчителька. Можливо, навіть вчителька музики.
– А ви самі туди б пішли? Де ви вважаєте за краще обідати?
– Вдома, – сказала вона сухо.
– Мені б щоб спокійно. І без гучної музики. І смачно. І не для туристів.
– Тут усе для туристів. Але я б порадила Юзефа. Ви до єврейської кухні як?
– З розумінням.
– У Юзефа печеня непогана. А фіш так собі. Але якщо вам не подобається єврейська, он там, у провулку, грецький.
Собачка дрібно тремтіла мокрими вусиками й мокрим чорним носом. Вуха тріпотіли, неначе крила нічного метелика.
– Єврейський мене влаштує.
– Я так і подумала, – суворо сказала жінка в капелюшку. – Начиняну шийку можна брати. Юзеф її непогано готує. Мама його з рибою завжди проблеми мала, а ось з куркою могла домовитися.
– Красно дякую.
Сніг опадав на купол парасольки, залишаючи темні сліди на тканині… Як називається цей колір? Попіл троянди? Так, здається, попіл троянди.
Ресторан виявився навіть затишнішим, ніж він сподівався, з клейзмерською музикою і білими крохмальними обрусами. Столик біля вікна був вільний.
У кутку стояв фікус у діжці. Пластиковий чи справжній? На дотик ніби справжній. Не зрозумієш. Він спідтиха смикнув за листочок, той відірвався і залишився у нього в руці.
– Вам як завжди?
Офіціант з’явився безгучно, як бетмен, весь у чорному, дуже суворий і дуже молодий. І не єврей. Здається.
– Начиняна щука сьогодні особливо вдалася, – довірливо сказав офіціант. – Фіш. Гефілте фіш.
– Ні, дякую. Тільки не рибу.
– А, – кивнув офіціант із розумінням, – ну тоді шийку або кльоцки. Я гадав, ви турист. Приїжджають і відразу ж вимагають фіш. А у мами Юзефа фіш ніколи не виходив, якщо чесно.
– А чому ви тоді запитували «вам як завжди»? Якщо думали, що я турист?
– Традиція, – сказав офіціант. – Приїжджому самотньо. Він гадає, його запам’ятали в обличчя. Впізнали. Йому приємно, він починає сюди весь час ходити.
– Так у вас же всюди питають «вам як завжди».
– Я ж кажу, традиція…
– Тоді треба навпаки, мабуть. Мовляв, як приємно бачити вас уперше в нашому закладі… Ніби від протилежного.
– Я що, підрядився кожного в обличчя запам’ятовувати, – сказав офіціант. – Так що будемо замовляти?
– Шийку, ну з чим вона зазвичай йде, так? Потім, пиво. Світле, нуль п’ять. Краще фірмове. Є таке?
– Знайдемо.
– Ну і наостанок – штрудель і каву…
– Суп візьміть, – порадив хтось із-за спини, – сочевичну юшку. Форшмак ще можна, хоча в мами Юзефа…