Гаррі Поттер і таємна кімната

— Я не знаю, чи Мелфої мають ельфа-домовика, — засумнівався Гаррі.

— Ну, хоч невідомо, чий то ельф, але він, безперечно, належить давній чаклунській родині, і то досить заможній, — сказав Фред.

— Еге ж, мама завжди мріяла про ельфа-домовика, що прасував би білизну, — додав Джордж. — Але натомість ми маємо тільки старого паршивого упиря на горищі та купу гномів у саду. Ельфи-домовики водяться у давніх великих маєтках, замках і подібних до них місцях, а в нашій розвалюсі їх годі й шукати.

Гаррі мовчав. Судячи з того, що Драко Мелфой завжди мав усе найкраще, його родина купалася в чаклунському золоті. Він легко міг уявити Мелфоя. який самовдоволено походжає по своєму великому замку. Ну, а вислати родинного слугу, щоб той не пустив Гаррі до Гоґвортсу, це якраз у стилі Мелфоя.

Невже Гаррі був такий дурний, що повірив тому Добі?

— Хай там як, але я радий, що ми тебе забрали, — сказав Рон. — Знаєш, як я переживав, коли ти не відповів на жодного листа. Спочатку я думав, що то винна Ерола…

— Хто це?

— Наша сова. Дуже стара. Їй уже частенько бракує сил доставити пошту. Тоді я хотів позичити Гермесу…

— Кого?

— Теж сову. Мама з татом купили її для Персі, коли його призначили старостою, — сказав з переднього сидіння Фред.

— Але Персі не позичив її мені, — пояснив Рон. — Сказав, що вона йому потрібна.

— Персі цього літа взагалі дуже дивно поводиться, — спохмурнів Джордж. — Він справді відіслав цілу купу листів і годинами сидить замкнений у своїй кімнаті. Не розумію, скільки можна натирати той значок старости?.. Фред, ти занадто відхилився на захід, — додав він, показуючи на компас на панелі приладів.

Фред повернув кермо.

— А чи знає ваш тато, що ви взяли його машину? — поцікавився Гаррі, здогадуючись, якою буде відповідь.

— Ну-у… ні, — відповів Рон, — він сьогодні на роботі. Сподіваюся, ми встигнемо поставити її в гараж так, щоб мама не помітила.

— А що, до речі, робить ваш тато в Міністерстві магії?

— Працює в найнуднішому відділі, — відповів Рон. — Відділі нелегального використання маґлівських речей.

— Що?

— Розумієш, вони мусять знечаровувати всякі речі, виготовлені маґлами, бо раптом вони знову опиняться в маґлівській крамниці або хаті. От, наприклад, торік померла одна стара чарівниця, а її чайний сервіз продали антикварові. Якась маґелка купила його, принесла додому й вирішила почастувати друзів чаєм. То був кошмар — тато кілька тижнів мусив працювати понаднормово.

— А що сталося?

— Чайничок мовби сказився: плювався гарячим чаєм, а щипці для цукру затиснули ніс одному панові, і він опинився в лікарні. Тато мало не збожеволів: у відділі, крім нього, був тільки підстаркуватий маг на ім'я Перкінс, і їм обом довелося насилати всілякі там чари забуття й таке інше, щоб тільки замести сліди.

— Але ж твій тато… Ця машина… Фред засміявся: