Планета трьох сонць

Часу на тривалi роздуми не лишалося. В такi хвилини єдине правильне рiшення - втеча. На щастя, берег в цих мiсцях був пустельний, i нiщо не заважало пересуванню.

Мадараш озирнувся.

- Зачекайте, зачекайте! - сказав вiн, одсапуючи. - Потвора видається миролюбною. Слiд було б трохи подивитись на неї.

Величезна тварина з плескуватою головою була, очевидно, потривожена мандрiвниками так само, як i вони нею. Вона витягувала шию i вилуплювала червонуватi очi, щоб краще розглядiти небачених гостей, але за хвилину втратила iнтерес до людей, якi стояли нерухомо. Потiм зацiкавилась човном. Нахилилась до нього, розкрила хвилясто викроєну пащеку i спробувала схопити його зубами. Рот був замалий для того великого шматка: човен вислизнув i поплив за течiєю. Потвору це вразило. Вона пiдвела голову i скоса стежила за рухомим предметом; потiм, набравшись хоробростi, посунула за ним.

- Рухається дуже швидко! - занепокоєно зауважив Навратiл.

- Будемо сподiватись, що тiльки в водi, - прошепотiла Свозилова:

- Не втрачаймо виграного часу, - сказав Мадараш. - Адже ми зовсiм беззбройнi: рушницi лежать десь на днi рiчки.

Северсон стурбовано роздивився круг себе.

- Треба якнайшвидше досягти безпечного мiсця. Погляньте - iдеальнi обороннi позицiї! - показав вiн на схил, усiяний величезними брилами камiння. - За мною!

Як тiльки потвора помiтила, що люди тiкають, вона залишила човен i кiлькома моторними рухами досягла берега.

- Це не плазун! Дивiться, воно має ноги! - вигукнув Северсон.

Справдi, насилу витягаючи з води своє важке тiло, чудовисько гупало по мокрому пiску чотирма товстими кiнцiвками; за мить над гладiнню води з'явилась наступна пара нiг, а потiм - ще одна...

- Жах! Має нiг бiльше, анiж усi ми вкупi! - прошепотiла Алена. - А за нами - голий схил...

- Угору! Швидше! - Северсон, тягнучи за собою Алену, почав видиратися на високий уламок скелi. Слiдом за ним видерлися й Навратiл з Мадарашем. Майданчик на вершинi скелi був такий крихiтний, що довелось притиснутись одному до одного.

- Якщо судити з лебединої шиї, це мав би бути плезiозавр, який харчується рибою... - мiркував Мадараш. - А втiм, кiнцiвки в нього - як у нашої сороконiжки, а загалом нагадує травоїдного бронтозавра.

Ящiр витягнув на берег уже все тiло. У водi лишався тiльки кiнець лускатого хвоста.

- Не рухайтесь! - прошепотiв Навратiл. - Вiн, мабуть, звертає увагу лише на рухомi речi.

Здавалось, припущення академiка пiдтверджується. Якийсь час потвора допитливо озиралась, нiби шукала свою жертву, потiм простягнула ноги i всiєю вагою лягла жовтим черевом на пiсок Вона спокiйно грiлась пiд променями двох сонць i тiльки час од часу махала важким хвостом, аж виляски йшли по водi. Голова її була звернена до групи вчених, що нерухомо стояли на скелi.

Збiгали секунди, хвилини...

- Ця гра в схованку мене дратує! - сказав пошепки Северсон. - Не будемо ж ми стояти тут до вечора!

- Спокiй i розсудливiсть! - озвався Навратiл. - Незабаром усе це скiнчиться.

***

- Не будемо гаяти часу, друзi! - пiдвелась з крiсла Молодiнова. Цаген i Балдiк лишаться на "Променi", а ми всi полетимо на Кварту. Мене не стiльки турбує оте загадкове перенесення "Стрiли", скiльки мовчанка групи Навратiла... Чи не могли б ви встановити, де мiститься рiка Надiя, яку вони дослiджують? - звернулась вона до Мак-Гардi.

Стрункий високий мужчина витяг з кишенi карту i розстелив її на столi.

- Приблизно в цьому районi, - показав вiн на широку протоку мiж континентами. - Карта ще не точна, спостереження ускладнюють хмари та туман. Але протоку знайдемо легко, бо вона роздiляє два найбiльшi суходоли. Той, де зараз перебуває наша експедицiя, ми назвали Новою Європою.

- Гаразд. А як справи у Фратева?

- Хвилину тому вiн повiдомив, що атомнi реактори вже в "Ластiвцi". Там же i непошкодженi деталi електростанцiї. Лишається перенести до лiтака лабораторiю, припаси i можна стартувати.

Не минуло й години, як "Ластiвка" була готова до старту. А ще через годину, облетiвши навколо планети, щоб знизити швидкiсть тертям об атмосферу, вона опустилась у безiменнiй протоцi, про яку згадував Мак-Гардi.

Повз круглi вiкна ракетоплана промчало вiяло водяних бризок. Через мить "Ластiвка", сповiльнюючи рух, уже спокiйно пливла морем. Оранжеве сонце саме заходило. Хилилося до обрiю також i жовте.

- Нам пощастило! - вигукнув Фратев, оглянувши узбережжя в бiнокль. Ми в гирлi рiки. Сподiваюсь, що це й є наша Надiя.

Але коли "Ластiвка" наблизилась до берега, Чан-су розчаровано похитав головою:

- Бачите буруни? Ця рiка впадає в море, а не витiкає з нього. Отже, це не Надiя.

Вроцлавський, що виконував обов'язки головного пiлота, дужче натиснув на педаль. Лiтак помчав уперед ще швидше, ледь торкаючись поплавками води.

Вже й друге сонце сховалось за щiльною запоною туману, яка висiла низько над обрiєм. День згасав у райдужному сяйвi вечiрньої заграви.

Вигляд узбережжя мiнявся на очах. Стрiмкоспаднi скелi, пiщанi рiвнини, порослi джунглями плоскогiр'я. Перетворений на своєрiдний кратер, лiтак саме минав велику затоку, коли Мак-Гардi раптом подав знак:

- Зупинiться, Вроцлавський! Тут, мабуть, i починається рiка Надiя... Вiн увiмкнув радiостанцiю i сiв перед мiкрофоном. - Грубер, Краус! Ми бiля затоки, з якої витiкає рiка в центральну частину континенту... Чуєте нас?