Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.

Переді мною книжка Андерса Стріннгольма "Походы викингов". Читаючи її, волосся підіймається дибки від масових вбивств населення, дикого насильства та грабунків, що вони чинили. А на першій сторінці кольорової обкладинки написано: "немає жодного народу, у якого збереглось би стільки чисто | історичних спогадів з його богатирського віку". Отже, той вік суцільного дикунства і жорстокости їхніх предків для сучасних скандинавів є "богатирським". Вони його не соромляться, а випинають, підкреслюють і пишаються.

Вивчивши дії вікінгів та дії гунів, я прийшов до переконання: вікінги знаходяться у такому ж співставленні з гунами, як повія з цнотливою дівчиною. Тому і подавно час антів-"гунів" для нашого народу є і богатирським, і героїчним, і ми можемо справедливо пишатися ним та якнайширше пропагувати. "Чужого навчаймося і свого не цураймося!"

В загальних рисах я знав, що існує робота К.Іностранцева "Хунну й Гунны", яка вийшла ще 1926 р. і в якій автор зробив підсумок 200-літній дискусії з питання походження європейських гунів. Сам він є прихильником їхнього азійсько-кочового походження. Спочатку я не хотів її дивитися, щоб не впливали на мене чужі думки. Але після ґрунтовного вивчення та аналізу робіт А.Марцеліна та П.Панійського все жтаки цікавість взяла гору, захотілося узнати, як гунологи-азіати аналізують ці твори, що знайшли вони там від азіатів, чого я не помітив, та й думку суперників треба знати. Скажу відверто, робота мене розчарувала. Ніякого аналізу творів письменників гунської доби. Головний натиск робиться на тому, що народ, який розгромив аланів та готів, Амміан обізвав гунами. Потім шукають азіатів, спотворюють їхню назву, щоб за звучанням була близькою до назви "гуни", і далі ведуть науковоподібні дебати, якого походження цей (прикитайський) народ: монгольського, тюрського чи фінського. Іностранцев зізнається, що, розглядаючи прикитайський народ, який у нас в літературі позначається як "хунну", і він також буде так писати, бо так пишуть європейські автори, "хоча правильніше бачити в голосній букві складу ю; нетак Хун-ну та Сун-ну, як Хюн-ну та Сюн-ну, з носовим н" (с.IV), до того ж, у китайців ці слова роздільні, а не злиті.