Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-94-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.». Краткое содержание книги:
Видання серії «MILITARIA UCRAINICA» здійснюється в рамках просвітницьких проектів Центру соціогуманітарних досліджень ім. В’ячеслава Липинського.
16 жовтня 1918 р. було встановлено офіційне поштово-повітряне сполучення між Києвом та Новочеркаськом — столицею Війська Донського. Відповідальним за нього був командир 7-го Харківського авіаційного дивізіону полковник Роман Шоманський24. Але він, певно, після відльоту до Новочеркаська, повертатися в Україну не збирався, оскільки ще 15.09.1918 був зарахований до складу білогвардійської Добровольчої армії25.
Услід Р. Шоманському налагоджувати «офіційне поштово-повітряне сполучення» відправилися й інші льотчики цього підрозділу. Наприкінці жовтня 1918 р. у розпорядження Добровольчої армії на щойно зібраних «Ньюпорах-ХХІІІ» перелетіли сотник М. Бафталовський і хорунжий Т. Боровий26.
Літаки 1-ї бойової авіаційної групи російської армії, деякі з яких у 1918 р. потрапили до складу 2-го Волинського авіаційного дивізіону Повітряного флоту УНР.
Фото з видання: Летающие тузы. Российские асы Первой мировой войны. — Москва, 2006
Решта офіцерів 7-го Харківського авіаційного дивізіону, яким не дісталося справних літаків, вирушали на Дон своїм ходом. Ще у жовтні 1918 р. у напрямку Новочеркаська поїздом виїхав військовий льотчик сотник Віктор Янковіус. А до середини листопада тут майже не лишилося старшин і дієвих апаратів, тож і сам дивізіон припинив існування.
Зі складу 8-го Катеринославського авіаційного загону до білогвардійців перелетів значковий Микола Кисилевич, а з жовтня 1918 р. у розпорядженні командування Донської армії опинився й командир цього підрозділу військовий старшина Дмитро Коровніков. З 1-го Волинського авіаційного дивізіону до білих дезертирували заступник командира значковий І. Лойко та льотчик-дозорець значковий Зуєв.
За таких умов українських патріотів, що служили в авіації, поступово усували з посад, а потім відправляли у відставку. Так сталося з інспектором авіації Олександром Наконечним, командиром 3-го Київського авіаційного парку Федором Кудрею та іншими. Льотчик-підстаршина Лев Скурський, який утік з Радянської Росії та вступив до винищувального загону 7-го Харківського авіаційного дивізіону, був незабаром звільнений, причиною чого стала відсутність старшинського звання.
Доля єдиної по-справжньому бойової авіаційної частини Української Держави — 1-го Українського армійського авіаційного загону — також була поставлена під удар. Наказом Військової офіції ч. 77 від 12.07.1918 його передавали зі складу Окремої Запорізької дивізії до Катеринославського (за місцем розташування) авіаційного дивізіону в якості 2-го гарматного, але із дислокацією у Слов'янську 27. Причому в стройовому відношенні загін ще певний час підпорядковувався командуванню дивізії, а в адміністративному — командирові дивізіону військовому старшині Дмитру Коровнікову.
Між командуваннями підрозділів виникли натягнуті стосунки. Олександр Єгоров намагався уникати спілкування з Дмитром Коровніковим, який, за сприяння інспектора авіації Харківського району військового старшини Тимофія Гаусмана, уперто робив спроби «русифікувати» загін. Одним із методів досягти цього стало припинення будь-якого матеріально-технічного та продовольчого постачання.
Командир 8-го Катеринославського авіаційного дивізіону військовий старшина Дмитро Коровніков, фото 1920-х років. Фото з видання: Жуменко В. Белая армия, фотопортреты русских офицеров, 1917–1922. —2007
Крім того, Д. Коровніков перепризначав старшин 1-го Українського авіаційного загону до інших підрозділів свого дивізіону. За таких умов військові льотчики та льотчики-дозорці почали залишати загін. У вересні 1918 р. 2-й гарматний авіаційний загін спробували офіційно розформувати, створивши замість нього 46-й авіаційний. Щоправда, через часткове підпорядкування штабу Окремої Запорізької дивізії скасувати підрозділ без наказу звідти виявилося неможливим. У результаті 1-й Український авіаційний загін, незважаючи на численні перешкоди, вдалося зберегти аж до початку очолюваного Директорією Протигетьманського повстання, яке спалахнуло в Україні 15 листопада 1918 р.