Сто років тому вперед
- Автор: Булычев Кир
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Сто років тому вперед». Краткое содержание книги:
Книжка є продовженням “Дівчинки з Землі”, що вийшла у “Веселці” 1987 року.
За повістю “Сто років тому вперед” знято багатосерійний телефільм “Гостя з майбутнього”, який напевно бачили мільйони дітей.
Звичайно ж після роботи тисячі московських флаєрів і таксі вирушали в Фіга — Мазилово, до срібної бані з вели кою червоною буквою “М” над нею. Тут — московська станція Кримського метрополітену. Кілька паралельних тунелів тонкими ниточками з’єднують Філі із Сімферополем. Ниточки ці прямісінькі, й це означає, що на середині шляху тунель метро заглиблюється на кілька кілометрів під землю. Свого часу будівництво перших міжміських підземних ліній було дуже важкою справою, поки будівельники не ввели в роботу прохідницького автомату, який під температурою в кілька тисяч градусів розплавляв породу, облицьовував її тугоплавким пластиком і залишав за собою блискучу, оплавлену, гладеньку, як серединка керамічного стакана, трубу.
Такі самі лінії метро сполучають Москву і з Ленінградом, і з Києвом, і навіть із Свердловськом. А до 2100 року буде закінчено першу лінію Варшава — Нью-Йорк. Її будують уже третій рік, бо під океаном тунель проходить мало не по центру Землі й тому роботи там посуваються повільно, і про них двома словами не розкажеш.
А кримський тунель давно вже став звичним і зручним — кожен москвич може після роботи за сорок п’ять хвилин доїхати в снаряді метровагона до Сімферополя, а звідти вже п’ятнадцять хвилин на флаєрі до будь-якої точки узбережжя. До ночі можна повернутися в Москву засмаглим і накупаним.
Герман з Алісою, троє асистентів, двоє роботів, пілот розмістилися в мосфільмівському флаєрі. Він безшумно знявся з даху і, набравши висоту, полетів на південь, до Чорного моря.
Це був зовсім непоганий початок для канікул.
Аліса розгледілася, знайшла якнайзручніший ящик, щоб усістися на ньому, і присунула його до вікна. У неї за спиною хтось закректав. Аліса обернулася, здивувавшись, як це людина могла вміститися у такій вузькій щілині.
Ззаду, насупившись, сидів дідусь із масовки й жував головку своєї товстої палиці.
— Ой, — зойкнула Аліса, — дідусь!
— Це що таке? — здивувався Герман. — Як він сюди пробрався?
— Чулкжін просив узяти про всяк випадок, — пояснив один із асистентів. — Можливо, знадобиться для першого плану.
— Я знадоблюся, я ті знадоблюся! — суворо сказав старий. — Я з генералом Гурком Шипку брав. Молокососи…
— Якщо ти, Алісо, боїшся, то пересідай до мене, — запропонував Герман.
— Цього ще тільки бракувало! — образилась Аліса. — Щоб я роботів боялася. Краще вже я тут, під віконцем.
Взагалі-то вона залюбки пересіла б, але признаватися, що вона злякалась, їй зовсім не хотілося. Все одно летіти менш як дві години.
І коли один з асистентів роздав кіношникам, і в тому числі Алісі, по галеті й склянці соку, вона навіть відломила половину галети й простягла старому.
— Не соромтеся, — мовила вона. — Беріть. Мені все одно стільки не з’їсти.
Але дідусь-робот похитав головою:
— Їж сама, миршавко. Я зранку щєц посьорбав, та й годі.
Аліса зрозуміла, що дідусь-типовик її обманює. Роботи не їдять щів. Але, напевно, в ньому таку закладено програму, що він думає про себе, ніби він. зовсім не робот, а старезний дід. Щоб природніше грати в кіно.
Не встигла Аліса дожувати галету, як флаєр пішов на зниження. Він прошмигнув поміж невисокими лісистими горами й полетів просто в синє, трохи світліше за небо, море. Над самим берегом, між двома високими сірими скелями, флаєр завмер на місці й м’яко опустився на майданчик, що круто спадав до води.
— Ну от, — сказав Герман. — Ми тут були на минулому тижні. Чим не рай?
На горбку стояв намет — маленька маківка з легкого пластика. З намету вийшов майже чорний чоловік у плавках. З’ясувалося, його звати Васею і він теж кіношник.
— Обстежив? — запитав Герман.
— Так, усі точки вибрано. Хоч зараз починай.
— Гаразд, покажеш. Але спочатку всім купатися. Ти, Аліса, підеш зі мною і ні на крок убік. Щоб не втонула.
— Як же я втону? Я навіть під водою плаваю скільки хочеш.
— І все-таки. Перед твоїм батьком відповідаю я, а не ти. Ясно?
— Ясно.
— Сумку залиш тут.
— Ні, я її з собою візьму.
— Ну, як хочеш.
Вася повів кіношників стежиною до води, а роботи заходилися лаштувати тимчасовий табір. Вода була тепла й лагідна. Аліса навіть пошкодувала, що батько не возить її по неділях на море, Інші діти їздять.
Дідусь у постолах спустився до моря за кіношниками і всівся на березі.
— Не спечно? — крикнула йому з води Аліса.