Бумеранг не повертається

— Цей громадянин бреше! Його тут не було! — рішуче заявило грудне контральто і, енергійно працюючи ліктями, протиснулося ближче.

Дівчина розгубилася, але тут на допомогу їй прийшла та, кого вона чекала, — висока яскрава блондинка в рожевому шерстяному капорі і хутряній шубці:

— Красуле, ти, здається, збираєшся продати мій квиток?!

— Ой Любо, мене тут трохи не розірвали! — відразу повеселішавши, сказала вона, пробиваючись разом з подругою до головного входу.

— «Красуля»?! — презирливо фиркнуло контральто і так само енергійно кинулося до іншої групи добувати квиток.

Насилу прокладаючи собі дорогу в густій юрбі людей біля входу в театр, похмурий «джентльмен пера» ледве встигав за Роггльсом.

Перший акт балету не справив великого враження на Едмонсона, але другий схвилював його, він розчулився і, прямуючи з Роггльсом до буфету, розпитував про народні джерела «Лебединого озера».

Глибоко хвилююча музика, виконавська майстерність і поетична натхненність балету збентежили його. Він відчув усю тоскну одноманітність своїх повсякденних інтересів і особливо гостро зрозумів, що роки минають, що молодість розтринькана в боротьбі за своє місце під сонцем марно і по дрібницях.

Бокал холодного іскристого вина освіжив Едмонсона, другий бокал настроїв його на філософський лад:

— Знаєте, Роггльс, — сказав він, я, можливо, п’яний, але… дарма. Я хочу скачати, Роггльс, що в мене давно виробився імунітет проти вірусу ідей війни, я звичайний мислячий марсонвілець. — Едмонсон простягнув свій бокал буфетниці і, одержавши повний, відвів Роггльса до вікна.

— Мені здається, Роггльс, що наші хлопці з військового міністерства збожеволіли. Ми можемо успішно битися з росіянами, не стріляючи з гармат. Війна систем! Переможе той, хто створить вищий рівень життя для середньої людини своєї країни. Добре, хай у цій сутичці ми будемо розбиті, але й поразка принесе нам перемогу!

— Очевидно, Едмонсон, — мирне змагання соціалізму і капіталізму буде темою вашої першої статті для «Марсонвіль Стар», — іронічно зауважив Роггльс, потягуючи маленькими ковтками шампанське.

Слова співрозмовника повернули Едмонсона до дійсності. Він мовчки пригубив бокал і, трохи помовчавши, сказав:

— Ще років з двісті тому Томас Пейн, американський публіцист-демократ, говорив: «Ми переживаємо іспит для людських сердець!».

— Уявляю собі, Едмонсон, як ви впораєтеся з іспитом, що випав у даному разі на долю вашого серця.

— Наприклад? — різко спитав Едмонсон, і погляд його маленьких світлих очей, непомірно збільшених сильними окулярами, став злим і колючим.

— Ви, як і більшість ваших попередників, побіжите на кухню прес-аташе посольства і перепишете дослівно чергову смердючу провокаційну стряпню…

— Сан оф ейбіч! — соковито вилаявся Едмонсон і широким жестом вихлюпнув шампанське в обличчя Роггльса.

Роггльс був молодший і сильніший, сутичка була б не на користь Едмонсона. До того ж Роггльс був тверезий. До болю стиснувши кулаки, так що нігті вп’ялися в долоні, він стримав себе, посміхнувся, вийняв хустку, спокійно обтер обличчя, борти піджака і вибачився перед тими, що стояли поруч.