Рік тому Османська імперія знову стривожила світ. Цього разу ляк огорнув не тільки християнські, а й мусульманські держави. Ім'я тридцятилітнього султана Амурата IV пролунало з такою силою, як колись імена його великих попередників.
Магомет Завойовник узяв Константинополь.
Сулейман Пишний покорив Сербію, Грузію, Алжір.
Амурат IV завоював Багдад.
Десять років турецькі війська облягали перлину світу, десять років текли гроші з державної скарбниці на безнадійну, здавалося, війну, і нарешті — таки перемога, нарешті багдадське золото перелилося в ковані куфри стамбульського семивежного замка Едікуле.
Фанатичний ворог курців і поклонник Бахуса, несамовитий деспот, що винищив тисячі непокірних яничар, і простодушний демократ, до якого на вулиці підходили жебраки, пияк і звитяжець Амурат IV, втративши терпець стратега, переодягнувся в мундир рядового воїна і сам поліз на стіну Багдада. Деморалізовані яничари і знеохочені невдачами спагії34 ринулись за своїм шаленим полководцем — Багдад упав. Переможці справили сорокаденну криваву тризну на берегах Тігру, а на султанській чалмі засвітився ще один алмаз.
Перський шах Сефі І погодився на всі умови Амурата. Протягом цілого року прибували до Золотого Рогу галери з трофеями, султан із військом повернувся аж весною. Більш ніж місяць готувався в Скутарі до вступу в столицю. Стамбул томився в очікуванні великого свята.
Врешті півсотні галер переплили Босфор під грім усієї артилерії. На білому перському коні, в леопардовій шкурі, перекинутій через плече, в сніжно-білій чалмі в'їжджав у Золоті ворота султан-переможець, з ним — двадцять вельмож у срібних латах. Головними вулицями Стамбула, встеленими килимами, їхав Амурат; народ юрмився, лунала музика, юні циганки-красуні звивалися в гарячих танцях, дзвеніли лютні, цитри, заливались флейти, з сотень мінаретів викрикували муедзини хвалу султанові, і навіть дзвонили церковні дзвони на Пері і Галаті.
За Золотим Рогом, на горбах Касим-паші, звідки видно, мов на долоні, весь Стамбул, розставили столи. Амурат звелів пригощати всіх — від великого візира до простого кафеджі. А сам раз по раз підіймав бичачий ріг із вином, і кожний тост султана супроводжували гарматні залпи з анатолійського і румелійського берегів.
Біля султана стояли п'ятибунчужний великий візир — сивобородий Аззем-паша, ага яничарів — понурий Hyp Алі, шейхульіслам Регель — глава духовенства.
— Я покорив перлину світу Багдад! — мовив гучно султан, і повіяло тишею над гамірною юрмою. — Квітуча і хлібодайна Месопотамія навіки з'єдналась із єдиновірною імперією Османів. Я підіймаю чашу за те, щоб усі народи стали під зелений прапор пророка, який держатиме Висока Порта, за майбутню перемогу над невірною Руссю, бо клянусь вам, що й Азов, і Астрахань, і Київ лежатимуть біля моїх стіп. Хай допоможе мені в цьому аллах!
Вдарили залпи, знову заграла музика, дервіші-трясуни здирали одяг, кололи себе ножами, пекли тіло розпеченим у багаттях залізним бруссям. Викрикували «слава» спагії, та мовчазні були чомусь яничари, наче отой понурий погляд Hyp Алі не дозволяв їм радіти з перемоги.
вернуться
33 Добрий вечір (татар.).
вернуться
34 Воїни важкоозброєної турецької кавалерії
