Криве дзеркало української мови

Як історик, а не словесник і грамматист, проф. Грушевський вважає передніше од усього на „факти" в історіі, а не на мову, і знать не дуже то дбає за неі, ставляючи слова, які трапляться в думці й несамохіть спадають самі с пера на папір; а вже втрачений самий инстинкт живоі украінськоі народньоі мови не підказує йому механично, сливе несвідомо вживать підхожі украiнські слова живоі мови. Окрім того шановний профессор дуже працьовитий, дуже ворушливий в своіх працях, завжди закиданий роботою в Галичині в „Науковому товаристві ім. Шевченка, і в инчих місцях, і на Украіні в Киіві сам слідкує й падкує коло роботи в редакціях. Ця сила роботи, та ще й строковоi {Зап. в васильк. повіті. Строковими робітниками ззуться ті чоловіки, що наймаються в дідичів на економіях не на рік, а на літо, або на літо й осінь до Покрови.} само по собі стає для його завадою (служитъ помЪхою) для обробління своєі мови в писаннях на строк в ці хапані роботі, як кажуть селяни. З цієї причини історичні утвори проф. Грушевського зможуть читати тільки спеціялисти, або люде науки, звикші до усякових актових чудернацьких мов. Його історія Русі—Украiни це останнє слово науки украінськоі історіі, але що стосується до мови, то можна сказать, що це остання украінська козацька літопись, в котрі усе зведяно докупи, перевірено й перегляджено критично й научно. Але уся вона написана сливе архаiчною важкою, тягучою, неначе якоюсь літописною та актовою мовою.

Окрім слів тепер ніби-то великоруських, але забраних Ломоносовим з украінськоі книжньоі мови украiнських вчених ХVIII і XVII віків, в історіі д. Грушевського трапляється багацько слів, забраних с сьогочасноi великоруськоi книжньоі мови та й чужоземських, і то без усякоі потреби, як от: сотворивши собі в виді повних созвучнихь (підхожих) національних і суспільних елементів (суспільських часток) громадянства... дальше (далі) глубоко проникали (глибоко промикувались; (в Галичині є таке народне слово, є в Словарі Б. Грінченка), слабше (слабкіше, менче), для аккумуляціі сили сопротивления; самих тих опорних точок, потрясене, репрезентація, кiнець кінцем (въ концЪ концовъ) уложилася дуже незамітно (непримітно). В його безліч великоруських слів, так що на двох рядках слів доконче стремить одно або й білше великоруських слів. Лучче б було, якби проф. Грушевський зовсім не пускав нових слів, бо... він утратив самий инстинкт народньоі мови. Ця уся плутанина така далека од украінськоі мови баби Мотрі, як небо од землі. І з цієі причини широка публіка не читатиме капітальноi праці проф. Грушевського. Пипін в своi „Історіи русской літературы" каже, що „русскій литературный язык самий пестрый въ ЕвропЪ"... Можемо сказати, що мова в працях проф. Грушевського таксамо пістрьова, ряба, коли ще и не рябіша й важча, ніж у історика Сергія Соловьева, де за основу покладяна мова „баби Акуліни". Проф. Грушевський любить писати довгими періодами, і через то в його мова виходе важка, тягуча. Щоб стиль був жвавіший і легчий, треба б поперетинать ці довгі періоди на частки, надвоє або й натроє; треба б частіше ставить точки, тоді мова була б легча й жвавіша. Само по собі, що це можна вробити при другому виданні, подбавши й попеклювавшись при тому й за саму чистоту мови, повернувши йii з галицькоi підмови на украiнську мову. Шановний профессор багацько зробив для украінськоі справи, але на наше нещастя і сам не примітив того, що він одною рукою будує, а другою руйнує украiнську літературну справу.