Тиша
- Автор: Хёг Питер
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: "Фоліо"
- ISBN: 978-966-03-5936-9
- Переводчик: В. М. Верховня
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Тиша». Краткое содержание книги:
Каспер Кроне, клоун із світовим ім’ям і шанувальник Баха, відчуває людей як музику, визначаючи мелодію і тональність кожної людини. Одного разу до нього приводять дев’ятирічну дівчинку Клару-Марію, яка ніяк не звучить. Усередині дитини — тиша. Невдовзі з’ясовується, що дівчинку було викрадено. Клара-Марія благає допомогти їй, і Каспер з головою поринає у хитросплетіння інтриг, де все змішалося: діти з паранормальними здібностями, гравці на ринку копенгагенської нерухомості, геодезисти та сейсмологи, циркові акробати, монахині із Східної церкви, гонщики-інваліди — і все це на тлі сучасного Копенгагена, химерного міста-лабіринта.
— Ми тільки супроводжуємо її, — відповіла жінка. — Потрібно спершу дістати дозвіл сім’ї.
Обличчя дівчинки було байдужим. Каспер відступив убік, авто покотилося по воді.
Він засунув руку в кишеню по складений аркуш паперу. Намацав гральну карту. Діставши ручку, записав номер автомобіля. Щоб не забути. Після сорока короткочасна пам’ять стає дедалі гірша.
Він відчув холод знизу. І згадав, що він босоніж. До ступнів прилипла манежна тирса.
Вагончик, де він жив, стояв за манежем, поряд з електричним і водорозподільним щитами. Він запалив світло і сів на диван. Виявилося, що дівчинка дала йому аркуш формату А5, складений у багато разів і спресований у маленький, дуже твердий пакетик. Він обережно розгорнув його. То була поштова квитанція. На зворотному боці вона щось намалювала і написала декілька слів.
Це було схоже на дитячу версію піратської карти. На ній було зображено будинок і щось схоже на сарайчики для садових інструментів по обидва боки від нього, під будинком було написано «Лікарня». Ще нижче — три слова: «Акушерка Лоні» і «Каїн». І більше нічого. Він перевернув аркуш і став читати текст самої квитанції. Відправником була вона сама, вона написала тільки своє ім’я — Клара-Марія. Ім’я і прізвище адресата він одразу прочитати не зміг, тому що мозок його почав відключатися. Заплющивши очі, він якийсь час сидів, підперши голову руками. Після цього прочитав ім’я і прізвище повністю.
Він підвівся. З нотної полиці дістав маленьке переплетене видання «Кlаvіегbuchlein»[9] Баха й розгорнув його. Всередині то була не «Кlаvіегbuchlein» — там лежав паспорт, між останніми сторінками було вкладено аркуш з кількома телефонними номерами.
Він узяв телефон до дивана й набрав перший з номерів.
— Притулок Рабії.
Голос був молодий, раніше він його не чув.
— Це говорить головний лікар міста, — сказав він. — Можна поговорити із заступником директора?
Минула хвилина. Потім чиєсь тіло наблизилося до телефону.
— Слухаю.
Це був апетитний голос. Рік тому він зустрічався з його власницею. Коли б він спробував тоді відкусити шматочок, то це цілком могло б коштувати йому і верхніх і нижніх зубів. Але не зараз. Зараз голос був хрипкий і майже позбавлений життя від горя.
Він повісив слухавку. Він почув тільки одне слово, цього було досить. Це був голос людини, у якої пропала дитина.
Він набрав наступний номер.
— Міжнародна школа.
— Це Каспер Кроне, — сказав він, — вожатий загону «Вільні птахи». У мене інформація для одного з моїх маленьких скаутів, Клари-Марії: ми перенесли збори патруля.
Голос відкашлявся, намагаючись зібрати докупи думки. Намагаючись, попри несподіванку, пригадати, які інструкції він отримував і що слід говорити.
— Вона на кілька днів поїхала до Ютландії. До якихось родичів. Їй щось переказати, коли вона повернеться? Ви залишите свій номер телефону?
— Перекажіть тільки скаутський привіт, — відповів він. — З Баллерупського відділення.
Він відкинувся на спинку дивана. Посидів так деякий час. Поки все не стало як завжди. За винятком клубка холоду і страху, що зібрався в одній точці у грудях.
Відтоді як у середині XIX століття в Парижі Джеймс Стюарт-старший дав себе гільйотинувати, після чого, піднявши свою відрубану голову, покинув манеж цирку Медрано під апокаліптичні овації, нікому не вдавалося перенести смерть на сцену — важче за це не було нічого. Каспер безуспішно намагався протягом двадцяти років і завжди відчував своє безсилля — ось і зараз теж.
Він перейшов Блайдамсвай і увійшов до одного з бічних під’їздів з боку Фелледпаркен. Державна лікарня була немов сірий цирковий закулісний простір у царстві мертвих: білі завіси, що приглушують звуки, нагота пацієнтів, одягнені у форму службовці. Ієрархія. Характерні ролі. Полірована сталь усюди. Звуки працюючих десь поблизу невидимих апаратів. Смак адреналіну в роті. Близькість до останньої межі.
Він вийшов з ліфта. Тримаючи в руці гральну карту, він, заледве розбираючись у білому лабіринті лікарняних відділень, знайшов потрібну палату і відчинив двері.
У коридорі висіли люмінесцентні лампи і було заборонено курити. У палаті в блакитній хмарині тютюнового диму плавали старовинні англійські світильники «Бестлайт», на низькому ліжку, на матраці, втопленому в широку раму вишневого дерева, обкладений шовковими подушками, по-турецьки сидів чоловік і курив сигарету. Без фільтра, але з його власними витисненими золотом ініціалами.
9
«Клавірна книжечка» (нім.).