П'ять життів доктора Гундлаха
- Автор: Шрайер Вольфганг
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00463-3
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «П'ять життів доктора Гундлаха». Краткое содержание книги:
Головний герой роману — службовець Рейнського акціонерного товариства промислового будівництва Ганс Гундлах — потрапляє у вир політичних подій, що відбуваються у Центральній Америці, у Сальвадорі.
Детективне бюро містилося на бульварі Рузвельта. Тут було трохи спокійніше, але так само гарно, як і на де лос Ероес. Зовсім поряд виднілось швейцарське посольство, а над ним розташувалось агентство бразільської авіакомпанії. Над входом в детективне бюро красувалась велика вивіска «Фірма Італія». Гундлах подумав, що сюди більше личила б назва «Фірма Мафія». Його скепсис був небезпідставним і зростав по мірі його знайомства з цією конторою. Тут-таки золотими літерами на чорному склі було виведено прізвища власників фірми: Ворд, Вебстер і Віллоубі. Цей скромний напис чомусь нагадував Гундлахові вивіску похоронної контори, хоча, може, це було не дуже далеко від істини. Гертель розповідав йому про надзвичайні заходи безпеки в бюро. І справді, вже на першому поверсі довелося зупинитися перед переговорною установкою, яка була з'єднана з двома вічками телекамер. Можливо, Гундлах зміг зайти до будинку лише завдяки тому, що пані Біндінг попередила про його візит. Охоронець для форми вибачився й блискавично обшукав його, чи немає в нього зброї. «ВВВ захищає насамперед себе», цей девіз був написаний невидимими літерами на других, броньованих, дверях у порожньому коридорі, що являв собою чудове поле обстрілу.
Якщо зовні демонструвалась професійна безпека, то за сталевими дверима, схожими на двері сейфа, все сяяло розкошами й красою. Фірма купалася в золоті й грошах; та воно й не дивно, коли врахувати її річний прибуток — тридцять мільйонів доларів, а також те, що майже дві третини цієї суми становили гроші, отримані за викрадених осіб. Тільки шеф бюро, містер Хілларі, здивував Гундлаха. Гундлах уявляв собі його худим і довготелесим, спритним янкі, який пройшов через вогонь і воду, щось середнє між біржевим маклером і сектантським проповідником, а опинився перед солідним, навіть простодушним чоловіком, який наказав подати гостеві з ФРН сніданок, оскільки той ще не снідав. Неприємне враження справила на Гундлаха лише непроникність обличчя Хілларі, ввічлива міміка якого не дозволяла розгадати, про що він думає: американська школа самовладання. З'ївши з апетитом сандвіч, Гундлах так нічого й не довідався, Хілларі здавався йому неприступним, мов граніт.
— Ми пояснили панові Зайтцу, щоб він вимагав точного підтвердження, — сказав Хілларі після кількох незначних слів. — Найкраще — звичайно, фото, на якому жертва була б зображена з сьогоднішньою газетою в руках. Зараз ми чекаємо телефонного дзвінка і зробимо монтаж розмови. Ми підключились до лінії вашої контори; це був наш перший крок.
— А хіба магнітної плівки не досить?
Рішуче заперечивши, Хілларі пояснив, що гудіння зіпсованого кондиціонера так сильно глушило голос, що зрозуміти можна лише кілька речень, та й то не зовсім; між іншим, там є таке місце, де Дорпмюллер — якщо це був справді він — запевняє, ніби з ним усе гаразд і він переконаний, що за півтора мільйона його звільнять…
— Пан Зайтц не зміг упізнати Дорпмюллера з голосу. Та плівка дійсно може виявитися сфабрикованою людьми, які знають, що сталось, і хочуть отримати гроші, не маючи Дорпмюллера.
Ці повчання ставали нестерпними.
— Про суму викупу газети не писали; незважаючи на це, їм вона відома.
— Таке трапляється.
— А хто першим прослухав плівку? — запитав Гундлах. — Ви чи пан Зайтц?
— Він доручив це нам, бо касета не підходила до його магнітофона й він боявся пошкодити плівку. Адже в нас із ним тверда домовленість — без нас нічого не робити.
— Він сам приніс вам касету?
— Ні, пан Пінеро ходив по неї. Саме він і веде цю справу. Ми ніколи не йдемо на ризик.
Почуття недовіри в Гундлаха зростало. «Невже викрадачі такі простаки?» Як правило, вони завжди уникають робити будь-які записи, котрі могли б виказати місце перебування викрадачів, але невже вони такі дурні, що не зуміли виготовити фотографію, яка не видасть їх? Друга загадка: Дорпмюллер говорив англійською мовою, очевидно, за вказівкою викрадачів, які хотіли розуміти все, що він скаже; проте дуже дивним здавалося, чому Хілларі й Пінеро спочатку прослухали плівку без Зайтца. Вони дуже легко могли поліпшити якість запису, зробивши копію й зменшивши сторонні шуми. Але лишається неясним: що це їм дало б? Гундлах думав, дожовуючи сандвіч. Звичайно, з трьох мільйонів марок можна брати майже тисячу марок прибутку щодня; а коливання курсу на біржі давали, крім всього, ще й спекулятивні прибутки, але для детективів такого гатунку то дрібниці. Не інакше, як ці два пани просто наповнюють власну кишеню; тоді, виходить, їхні мотиви зрозумілі.