Кінець Жовтого дива
- Автор: Тухтабаев Худайберды Тухтабаевич
- Год: 1978
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Григор Тютюнник
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Кінець Жовтого дива». Краткое содержание книги:
Цей веселий пригодницький роман з елементами казкової фантастики удостоєний премії Всесоюзного та Республіканського конкурсів на кращий твір про радянську міліцію.
— Непогано… То в якому відділі вам хотілося б працювати?
Угу, запитання. В якому саме? Ви, може, знаєте, а може, й не знаєте, що у відділеннях міліції безліч усіляких відділів: відділ карного розшуку, ОБХСС, — відділ боротьби з розкраданням соціалістичної власності (обехеес), слідчий, відділ служби, автоінспекція, пожежна охорона, — ет, ну, одне слово, всякі різні відділи. Була така мить, коли мені закортіло попроситися в пожежний: щоденно готували б з іншими пожежниками плов у складчину, кип'ятили б чай в електричному чайнику, різалися в «козла»… Але ви самі знаєте, яка в мене вдача: довго такого життя я не стерпів би. Пожежі рідко бувають, а душа в мене повсякчас горить… То в який же відділ мені піти, щоб швидше справдити давню татову мрію, здійснити якесь геройство на заздрість Арифові, Закірові, Мирабіддінходжі та іншим друзям?
— Що, ніяк не наважитесь? — подав голос мій начальник.
— Мене бабуся вчила сім разів одміряти, раз одрізати, товаришу полковник.
— Значить, міряєте?
— Так точно, товаришу полковник.
— Довгенько, одначе, міряєте, сержанте.
— Ні, вже відрізав, товаришу полковник! У який відділ вважаєте за потрібне призначити, там і працюватиму.
— Оце інша річ, товаришу сержант. Це гідна відповідь. Міліціонер має бути схожий на засідланого коня — завжди готовий скакати, куди треба і коли треба. І скакати навзаводи, тобто, якщо повернемося від коня до міліціонера, робити своє діло бездоганно. Гаразд. Я передаю вас у розпорядження полковника Салімджана Атаджанова. Будете вчитись у нього. Це добре відомий працівник міліції нашої республіки. Чесний, відданий, ладний життям накласти за благо людей, держави. Постарайтеся перейняти його досвід. А там ще поміркуємо, в якому відділі вам остаточно залишитися.
Начальник відділення натис кнопку. В дверях стала секретарка.
— Попросіть товариша Атаджанова.
За хвилину до кімнати увійшов високий на зріст широкоплечий чоловік років уже п'ятдесяти п'яти. Він був без кашкета. Поздоровкався за руку з Алі Усмановим, кинув на мене бистрий чіпкий погляд. Я теж пильно розглядав його: адже тепер мені разом з ним працювати, сумувати і радіти! Ледь видовжене обличчя, шрам на лівій щоці, широкий лоб із залисинами, густа сивина. Сам усміхається, а очі ніби суворо запитують: «Ану лишень признавайся чесно, хто ти такий?» Просто хочеться підхопитись і визнати навіть неіснуючі гріхи. Я вже збирався це зробити, але начальник коротко відрекомендував мене й закінчив:
— Товариш Кузиєв буде працювати під вашим керівництвом.
— Здається, ви хочете перетворити мій відділ на дитячий садок, — усміхнувся Атаджанов.
— Атож, бо ви хороший вихователь, — засміявся Алі Усманов.
Я мовчки пішов за своїм новим начальником. Бай-бай-бай, ну й здоровецький дядечко, наче казковий богатир. Іде по коридору — підлога тріщить! В жодні двері не ввійде, як не пригнеться.
Увійшли до кабінету. Він сів на свій стілець, кивком голови наказав і мені сісти. Помовчали.
— Як тебе звати, синку? — заговорив він раптом на «ти».
— Хашимджаном.
— О-о, тезко мого брата! Отже, ти один з перших випускників міліцейської школи? Гаразд, гаразд. Скажи-но мені, синку, ти сам побажав стати міліціонером чи хтось порадив?
— Так, батько порадив.
— А тобі особисто до вподоби ця робота?
— До вподоби. Ми практику проходили…
— Це добре. Тоді, сподіваюся, ми з тобою спрацюємось. Адже інші йдуть у міліцію, маючи бажання покрасуватись у формі або посвистати в свисток. Такі недовго затримуються в нас. Ти де живеш?
— Поки що в гуртожитку училища. Згодом підшукаю кімнатку, товаришу полковник.
— От що, Хашимджане. Не люблю я офіційщини. Зви мене просто Салімджаном-ака. В приватній розмові. Але начувайся, якщо не будеш звертатися по всій формі з питань служби чи при рапорті… А щодо квартири, ти маєш рацію, поживи поки що в гуртожитку. Далі побачимо, як воно буде. Є інший варіант… Ти знаєш, у якому відділі будеш служити?
— Ні, не знаю.
— В обехеес — відділ боротьби з розкраданням соціалістичної власності. Робота у нас тяжка, хліб свій дарма не їмо. Вистачає ще типів, які так і норовлять запустити лапу в державну кишеню. Не в тім'я биті вони тепер, шахраї, трохи заґавишся — так і обведуть навколо пальця. Я прихильник найкрутіших заходів проти злочинців. А Алі Усманович, бачся, прагне перевиховати їх, поблажливість, вважаю, виявляє… Ну та годі, про все це ми ще погомонимо… Хоч би як там було, у міліції повинна бути тверда рука.