Трикутний капелюх
- Автор: де Аларкон Педро Антонио
- Серия: Вершини світового письменства #45
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Женев'єва Конєва
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трикутний капелюх». Краткое содержание книги:
Тематика оповідань — це передусім уславлення патріотизму іспанського народу під час війни за незалежність 1808 року, екскурси в минуле країни, а також любовно-побутові колізії…
Змальовуючи своїх героїв, Аларкон намагається об'єктивно розібратися в їхніх вчинках і характерах, співвіднести їхні долі зі звичаями та способом життя співвітчизників. Бажання бути правдивим вступає в неминучий конфлікт з консервативними тенденціями авторського світогляду і породжує властивий повісті іронічний настрій. Так, викликають посмішку сповнені штучності репліки доньї Мерседес, поведінка якої, за вдалим порівнянням самого автора, могла б нагадати лише симетрично обвислі ріжечки мережаної хусточки.
Внутрішня суперечливість авторської позиції ще виразніше позначилася на другій змістовій єдності оповіді, куди входять початкові розділи і деякі авторські відступи в самому тексті твору.
Всі ці місця, об'єднані між собою образом ліричного героя-оповідача, відрізняються від історії дядька Лукаса та сеньї Фраскіти зовсім іншою тональністю. Весела життєрадісність і дотепна усмішка майже зникають. Гумор усе більше заступає іронія, що часом переходить у сарказм, з'являються меланхолійні нотки. На меті в оповідача — ввести читача в конкретно-історичну ситуацію, дати йому чіткі хронологічні орієнтири, оцінити минуле з позицій сучасників.
Постає перед ліричним героєм і проблема оцінки минулого. Правління Карла IV Бурбона, поразка при Трафальгарі, початок наполеонівських війн, які перекроїли карту Європи, — таке коло історичних подій, що є конкретним хронологічним тлом оповіді Недавнє минуле навіює авторові «Трикутного капелюха» складну палітру почуттів. Підкреслено іронічно розповідає Аларкон про зашкарублість життя старої традиційної Іспанії, що, не помічаючи змін, жила далі, як і при феодалізмі, «зі своєю інквізицією, чопцями, з разючою нерівністю перед законами…»
Однак слова письменника позбавлені викривального пафосу. Перед нами вже не колишній юнак, сповнений пристрасного обурення і полум'яної віри в можливість знищити всі вади і забобони «старого режиму». Оповідач, дещо розчарований й іронічний, оцінює минуле з позицій не початку, а кінця століття — це те багате подіями століття, протягом якого Іспанія пережила чимало потрясінь: наполеонівське нещастя, п'ять революцій, роз'єднаних періодами реакції, повалення Бурбонів, перша республіка та ін.
На тлі цих історичних катаклізмів події початку століття втрачають для письменника гостроту і значущість. В оцінці, яку він їм дає, починають звучати навіть ностальгічні нотки — це виявилося в елементах естетизації побуту і звичаїв «доброго старого часу». З костумбристською фактографічністю подаються подробиці патріархального життя невеликого андалузького містечка. Милуючись простотою і невимушеністю звичаїв, Аларкон, наче пензлем художника, змальовує кожну деталь: яєшня, чашка шоколаду з грінками, бісквіти, — створюючи мальовничий натюрморт в традиційному іспанському стилі. Однак, незважаючи на консервативні тенденції у світогляді письменника, повної ідеалізації патріархального минулого в повісті немає. Патетичне уславлення часу, коли «країна жила в злагоді та спокої», завершується іронічним фіналом: «… напрочуд щасливий час… особливо для поетів…» Автор у даному разі іронізує зі свого потягу до зручного й привабливого патріархального світу, створеного уявою поетів. Адже не слід забувати, що в тому світі були й інквізиція, й непомірні податки, й корехідори з їхнім колись жахливим, а нині жалюгідним «символом влади».
Неспроможність як слід розібратися в глибинних соціальних процесах часом вносить в твори письменника відтінки сумніву й розчарування. І ось чим ця неспроможність пояснюється. Аларкон, як свідчить той самий «Трикутний капелюх», зрештою визнає, що у феодальному минулому, яке він хотів би виправдати, є багато такого, що по справедливості суворо засуджено історією. Але до кінця засудити це минуле й побачити прогресивні моменти в сучасному письменникові заважають консервативні переконання — вони є результатом формування його як особистості у відповідному соціальному та політичному середовищі. Від песимістичного погляду на історичний процес стримує Аларкона близькість до народно-демократичного сприйняття. Саме ця народність і надає повісті Аларкона оптимістичного звучання, робить її по-справжньому чарівною й безпосередньою. Через кілька місяців після смерті письменника Алас Кларін, один з провідних представників критичного реалізму XIX ст. в Іспанії, пише: «Ми втратили Аларкона і разом з ним утратили першоджерело особливої привабливості, якого вже ніколи не віднайти. Певна річ, будуть автори, рівні йому, може, навіть такі, що й перевершать його, але разом з собою він забрав ту оригінальність, ті почуття, які давали життя романам цього славетного андалузького таланту. Коли йому щось вдавалося, то вдавалося по-справжньому»,