Роман шукає
- Автор: Билкун Николай Васильевич, Кисельов Володимир
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Роман шукає». Краткое содержание книги:
— Як там Маринка? — спитав я.
— Усе гаразд. Зовсім велика дівчина, але й досі тебе згадує.
Про Леона Ковальова я не питався. Я знав, що вони розлучилися, і не відчував від цього анінайменшої зловтіхи. Був у неї зараз, мабуть, хтось новий, бо вона знов на диво погарнішала, і в очах стрибали добре знайомі мені бісики. Та мене тепер це не обходило.
— Дзвони, — сказала вона так, ніби я їй раніше частенько надзвонював по телефону.
І ми попрощалися, щоб колись знов, також випадково, побачитися на цих вулицях.
Я ніколи не був у місті Кургані. Я навіть погано уявляю собі, де воно, це місто. Але я знаю, що є там площа Валерія Собаніна. Ще зовсім недавно живий і здоровий Валерій Собанін проходив цією курганською площею до залізничного вокзалу, де він чергував, бо був старшим сержантом міліції. І того дня він чергував, і його повідомили, що два озброєних злочинці тікають від переслідування. Собанін помітив їх і кинувся наздоганяти. Він затримав злочинців, бо був сміливим і вправним хлопцем. Але один з цих бандюг смертельно поранив відважного сержанта…
Ось чому Курганська міська Рада й ухвалила назвати площу ім’ям старшого сержанта міліції Валерія Собаніна. І візьмемо ми колись із Людою та й поїдемо у відпустку до міста Кургана і мовчки постоїмо на площі Валерія Собаніна…
Повернувся я до себе у слідчий відділ з почуттям, що змарнував чимало службового часу. Показав Федорові Васильовичу свої перші записи про госпіталь і людей, які в ньому лежали. За всієї своєї толерантності Федір Васильович сказав досить різко:
— Це не так. Надто вони у вас примітивні. Треба поглибити характеристики, треба більше дбати не про «що», а про «чому».
— А хіба «що» і «чому» можна розірвати?
— Ні, — погодився Федір Васильович. — Вони нерозривні. Я не знаю, як поясниш те, що думаю. Ну от, наприклад… Наприклад, драматургія. Можна було б світову драматургію розбити на дві умовні групи. В одній Мольєр, Брехт, Маяковський, Хікмет. В другій Шекспір, Ібсен, Горький і, скажімо, Міллер… У першій — драматурги, які шукають тенденцію, що стає ще яскравішою, бо герої дещо спримітизовані. В другій — герої складні, як саме життя, але й тенденція інколи губиться за цією складністю. А наше завдання — поєднати розуміння тенденції з розумінням цієї складності.
Я ніколи не бачив на сцені й не читав п’єс Брехта і Хікмета. Так само не знав я жодної п’єси Ібсена. А про Міллера взагалі зараз почув уперше… Але я все це прочитаю. Я мушу це знати.
Ніби здогадавшись про мої думки, Федір Васильович приязно порадив:
— Якщо нема можливості все це побачити на сцені, то слід принаймні п’єси читати. У творах видатних драматургів життя ніби сконцентроване, воші допомагають нам побачити й зрозуміти те, що просто пройшло б повз нашу увагу… Та поки що ви мусите зібрати якомога більше відомостей про людей, що лежали в палаті, де тепер першокласники долають алгебраїчні задачі, про які в ті часи, що вас цікавлять, і п’ятикласники не чули. Ви мусите одержати найвірогідніші характеристики людей, що були причетні до цієї справи. Бо один із них був убитий, а другий був убивцею.
— Ніжку! — звернувся Гоша-масажист до Івана Павловича Щербини так само, як звертається сільський коваль до коня перед тим, як прикласти-приміряти до копита розпечену підкову.
Щербина всівся на ліжку, поклав кульшу на розстелену церату. Поки Гоша-масажист розминав йому шкіру, Щербина розглядав своє обличчя у невеликому круглому дзеркальці.
— Доведеться женитися, — сказав він серйозно, проте без особливого ентузіазму. Так солдат може сказати: «Доведеться брід шукати».
Хлопці збиралися послухати, що ще додасть Щербина, і тоді вже сміятися. Але щось таке було в його голосі, що вони зрозуміли: це не жарт.
— А чого доведеться? — примружився Семен Анципер. — Шлюб не війна, від шлюбу відкрутитися можна.
— Для чого мені відкручуватись? — не погодився Щербина. — Мені, Семене, відкручуватись ні до чого. Мені треба дбати, щоб рід мій не заглух.