Пастка для ґеймера
- Автор: Ільченко Олесь
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-113-1, 978-966-465-122-3
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Пастка для ґеймера». Краткое содержание книги:
Але за все треба платити. Іноді — дуже дорого. Хто ж допомагає у найскрутніших ситуаціях? Дівчата і хлопці, які називають себе «командою».
Це перша із серії книжок Олеся Ільченка про життя сучасної молоді — і для них. Далі будуть не менш «дивні детективи»…
— А зараз!!! — ні сіло ні впало заволав Петрик, — рок-н-рол!!!
І він почав щодуху гамселити по сковорідках і каструлях у кухні знайденими десь паличками від настільного міні-більярду. Від несподіванки всі почали кричати й сміятися, а Вася імпровізував щось рок-н-рольне на гітарі. Дівчата скочили й почали танцювати, а хлопці зображували якийсь рок-гурт.
— А тепер Карлсон без пропелера! — оголосив Петрик.
Хлопець поналивав у пластикові пакети для сміття воду і, заповнивши який на третину, а який на половину, вискочив на балкон і почав жбурляти «водяні бомби» просто униз. Було чутно, як ті бахкали об асфальт. Уся компанія дико реготала, але потім Вася схаменувся. То вже були не жарти — він побоювався дратівливої й недоброї Поліни, прибиральниці та двірника в одній особі. Вася примусив Петрика вгамуватися й посидіти хоч деякий час за компом. На щастя, той погодився. Усі трохи заспокоїлися, але раптом озвалася трохи вже підпила Марта, настрій в якої різко змінився.
— А ти знаєш, Валеро, що в нашому класі є злодій? — звернулася вона до хлопця. — І всі мовчать! А нас усіх принизили! Хлопців просто обісрали! Вчителі! При всіх!
— Ні фіга… — здивувався Валерій, глянувши на Марту. — Як це сталося? І чому всіх принизили? І що, злодій тирить усе підряд?
— Та ні, вчора вкрали лише мобільний у Оксанки, — зітхнув Вася. — Може, ти її бачив, така, тоненька, чорнява.
— Так, падло якесь виявилося серед своїх, — зауважив Артем. — Коли пропав мобільний, клас був зачинений. І до того, як клас зачинили на перерву, й після неї до кімнати ж заходили тільки наші учні. Нікого стороннього ніхто не бачив. Отже, це хтось із наших і зробив.
— Тому вчителі вишикували всіх хлопців і обшукали їх, — роздратовано розповідала Марта. — Обшукали повністю, з голови до ніг, при дівчатах!
— І нічого ні в кого не знайшли, — що найцікавіше! — додав Артем.
— Ну, цього слід було чекати, — зітхнув Стас. — Крадій просто десь заховав мобільник, а потім, після уроків, коли все вляглося, забрав.
— Це був просто жах… Учителі психували. Хлопці обурювалися. А Оксанка так плакала, — сумно додала Таня. — Цей телефон їй подарувала мама, до того ж, саме в цей момент Оксані треба було терміново подзвонити. Тому вона й кинулася по мобільний. А телефон зник. Казала, що залишила його в портфелі, а хтось витяг.
— Хто б це міг бути? — замислився Стас. — Давайте згадаємо, хто тоді був у класі.
— Та всі були і до цієї перерви, й після. Але ось що я думаю. Всі цінні речі й гроші слід тримати при собі, — зауважив Артем.
— Ага, а на вулиці якісь придурки теж можуть забрати, — похитав головою Василь. — Пригадуєш Льошу з «Б» класу? Як на нього наїхали, коли він увечері йшов? Пасли кілька кварталів, а потім забрали мобільний. Добре, хоч не побили…
— А я вчора купила журнал для дівчат, — озвалася Софійка, — так до нього були додані такі прикольні фенечки і ще й диск із музичкою!
— До чого тут журнал, — не зрозуміла Марта. — Якась сука тирить у класі речі, а ти про журнал! Як тепер залишати щось у класі, в портфелі…
— Може, Оксана той мобільний десь загубила, — насупилася Софія. — А тепер каже, що вкрали. Вона взагалі — ляпало!
— Неправда! — сказав Стас. — Вона класна, зовсім не якесь там базікало.
— Ні, тут щось не так, — замислилася Таня. — Чому поцупили у тихої, непомітної, спокійної Оксани? І не найдорожчий телефон, який є у наших…
— Ось тому й стирили, що вона тиха і спокійна, — зауважив Василь. — Інша б на її місці таке влаштувала, що…
— Тобто вона вже всім розповіла про крадіжку? — запитав Валера.
— Так, і її батьки про це вже знають стопудово, — зітхнув Артем.
— Відчуваю, що через цей мобільний таке в нас почнеться… — зосереджено мовила Софійка.
— Факт, — переконано кивнула Таня. — Але я все одно думаю, що крадія можна «вирахувати». Не так уже й багато людей було в класі після уроку. Адже це могло статися лише тоді, коли Оксана виходила, залишивши мобільний у портфелі. Саме в цей невеликий проміжок часу, — до того, як кімнату зачинили на перерву, — й поцупили телефон.
— Ну, згадаймо, — зацікавився Стас. — Хто тоді був, пам’ятаєте?
— Ти був, — примружилася Софійка. — Я точно пам’ятаю.
— Так, я був, — спокійно відповів Стас. — І ти була. І Марта, й Вован, і всі ми…
— Але ніхто з нас не міг цього зробити! — вигукнула Марта.
— А проте — зробив… — меланхолійно завважив Артем.
— Може, це Іван? — міркував Василь. — Він теж тоді, здається, не поспішав на перерву. І грошей у нього завжди немає — сім’я небагата…