Філософія правосуддя: ідея та здійснення: монографія

■ Законодавство - зовнішня форма права; фундаментальна правова категорія, яка окреслює поняття, позначувані відповідним терміном: (1) у вузькому значенні — система (лише) законів України (які приймаються, як правило, органами законодавчої влади); (2) у широкому значенні - система законів та інших нормативних актів, що приймаються ВР України та вищими органами виконавчої влади, інколи й міжнародних договорів, ратифікованих законом чи постановою ВР України (тлумачення КСУ терміна «законодавство», вжитого у ч. 3 ст. 21 КЗпП, Конституційний Суд України в рішенні від 9.07.1998). У межах теорії права законодавство розглядається у взаємодії з правом за принципом єдності форми і змісту. Вважається, що саме філософія права трансформує вивчення законодавства у вивчення правознавства, законознавця - в правознавця.

■ Ідея права - систематизоване уявлення про те явище, яке позначається як «право», конкретизоване за допомогою певного праворозуміння, відповідної концепції. Ідея права розглядається як змістова категорія правосуддя - судового здійснення ідеї права.

■ Ідея правосуддя - те, що в даному дослідженні розуміється як судове здійснення ідеї права. Ідея правосуддя конкретизується в смислах правосуддя.

■ Інтерпретивізм (interpretivism) - напрям сучасної юриспруденції та філософії права, розвинутий, зокрема, в працях Р. Дворкіна. Уявляється як «третій шлях» між теорією природного права і юридичним позитивізмом. Вважають «європейською юридичною герменевтикою». Головні положення інтерпретивізму: право - не сукупність даних (даності), правил чи фактів, а те, що юристи мають на меті витлумачити чи отримати в своїй юридичній діяльності; не проводиться розмежування між правом і моральністю; право не є іманентним природі, а правові цінності та принципи існують не незалежно. Перше уявлення протиставляє інтерпретивізм юридичному позитивізму, друге - теорії природного права. В судовій діяльності з позицій інтерпретивізму наче «змиваються» кордони праворозумінь, проте відбуваються й колізії між ними. Все це відбувається як у світлі пошуку оптимального рішення для сторін, законного чи правомірного рішення - згідно з діючим правом, так і справедливого рішення - згідно з уявленнями про справедливість як ідею права та ідею правосуддя. По суті, не лише юридична герменевтика стає методологією здійснення правосуддя, але й здійснення правосуддя стає методологією пошуку та здійснення права.