Вибрані поезії
- Автор: Борхес Хорхе
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-314-2
- Переводчик: Сергій Борщевський
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Вибрані поезії». Краткое содержание книги:
Хорхе Луїс Борхес (1899-1986) — прозаїк, поет і публіцист, легенда сучасного літературного світу, Національна гордість Аргентини та символ літератури XX століття. Його світ — багатобарвний і безмірний, де незбагненно поєдналися світогляд аргентинця й громадянина цілої планети — умістив героїв давньогрецьких міфів і скандинавських саг, філософів, полководців, царів, іспанських конкістадорів і ватажків змагань за незалежність Південної Америки. А ще безліч поетів і прозаїків різних часів і народів разом з їхніми персонажами. Всі в одному часовому вимірі — для Борхеса вони були сучасниками. Світ Борхеса наповнювали своїми голосами Вергілій, Шекспір, Верлен, Вітмен, Кіплінг, Спіноза… І з-поміж найулюбленіших — Гомер і Мілтон, його сліпі побратими.
Перейти на страницу:
Межі
Із вулиць тих, де вечорами дуже
яскраве сонце, певно, є одна,
якою я востаннє йшов байдуже
і навіть не гадав, що це вона,
покірливий Тому, хто міру всьому
встановлює й свої всевладні норми
для тіні, сну та будь-якої форми,
що тчуть життя, щоб розпустить потому.
Якщо все має строки невідомі
й останній раз, і все, й ніколи більше,
хто скаже нам, із ким у цьому домі
востаннє попрощались ми раніше?
Ніч врешті відступає ефемерна,
і в стосі книг — над ними у господі
тінь ламана нависла та химерна —
є та, що прочитати її годі.
На Півдні різні двері незабутні
є й смоківниці, й кам'яні скульптури;
вони для моїх кроків недоступні,
неначебто не справжні, а з гравюри.
Якісь ти двері зачинив навіки,
є люстро, що тебе чекає марно;
і розстань ти не проминеш безкарно:
чатує Янус там чотириликий.
Якийсь твій спомин пам'яті глибини
від тебе вже сховали безнадійно;
до джерела не спустишся спокійно
ні в ніч ясну, ні сонячної днини.
Ти не повториш ті слова славутні,
що мовив перс про птаство і троянди,
коли на схилі дня у мить розради
сказати схочеш речі незабутні.
А озеро, а Рони[26] плин в безмежжі,
все давнє, що живе в моєму серці?
Мов Карфаген забудеться — пожежі
й пишнота Риму візьмуть гору в герці.
Мені перед світанком гомін чути
юрм, що у далеч вирушають, певне;
це все колись улюблене й забуте:
час, простір, Борхес йдуть навік од мене.
Інший
У першому із безлічі рядків
гекзаметрів залізних грек натхненний
величну музу зве й вогонь таємний,
щоб оспівати Ахіллесів гнів.
Він знав, що інший — Бог — в кромішній тьмі
труди людини враз проймає світлом.
Що всюдисущий Дух ширяє світом,
напишуть згодом у Святім Письмі.
Значить своїх обранців за життя
безжальний безіменний Бог всевладно.
Він Мільтону дав пітьму непроглядну,
Сервантесу — вигнання й забуття.
Йому належить все, що час донині
у пам'яті зберіг. Нам — рештки тлінні.
Троянда і Мільтон
З усіх троянд, що на землі цвіли,
з усіх, які поглинув час назавжди,
нехай для однієї лиш троянди
ні забуття не буде, ані мли.
Згадать її судилося мені,
безмовну скромну квітку цю — останню,
що Мільтон до лиця у днину давню
підніс, не в змозі бачити її.
О ти, якою б не була колись
в саду, що зник давно вже, загадкова
трояндо біла, жовта, пурпурова,
як у його руках, на світ з'явись,
невидима, у цьому вірші знов —
слонова кістка, золото чи кров.
Читачі
Хоча сумний кощавий дворянин
весь час долати рвався перешкоди,
подейкують, що в пошуках пригоди
з бібліотеки не виходив він.
І хроніка його перипетій,
його звитяг трагікомічна слава —
це зовсім не Сервантеса уява,
а хроніка його нестримних мрій.
Це жереб також мій. Я мусив щось
безсмертне і важливе поховати
в бібліотеці, де колись читати
історію ідальго довелось.
Хлопчак гортає сторінки повільно,
його щось невиразне вабить сильно.
Євангелія від Св. Івана, І, 14
Легенда мовить, владар був один
на Сході, й слави він зажив людської,
бо від пишноти і нудьги двірської
тікав і розчинявся в юрбах він,
щоб десь у передмісті, без мети
блукаючи, позбутись дум настирних;
як той Гарун, емір всіх правовірних,
Господь серед людей бажає йти
й народжується від простої жінки,
як всі роди, що зникли вже навіки,
весь світ йому відкритий, всі путі,
вода, повітря, хліб, камінна брила,
а потім кров, тортури, знавісніла
юрба і цвяхи, й страта на хресті.
Пробудження
Світає, і від сновидінь до сну
загального роблю я спробу втечі,
сподівані місця займають речі,
і день новий приходить впервину,
і йде вчорашній день марудний геть,
а з ним — політ птахів і рух народів,
і Рим, і Карфаген, і дух походів,
полки, яким несло залізо смерть.
А ще приходить все, що знаю я:
мій голос, страх, лице і доля врешті.
Якби в новім пробудженні — у смерті
знайшовся час, який моє б ім'я
забув і все, чим був я за життя!
Якби в той ранок взнав я забуття!
вернуться
26
Натяк на женевську юність поета.
Перейти на страницу: