Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]

У сучасних умовах глобалізації та культурного різноманіття виникають методологічні підходи до дослідження держави і права, які дозволяють по-новому розкрити різні грані цих складних феноменів і орієнтуються на створення інтегральних концепцій права. Вони піднімають такі питання, які залишаються поза увагою юриспруденції, сформованої на основі традиційних підходів. Найбільш значущими серед них є феноменологічний, герменевтичний, синергетичний, антропологічний та комунікативний.

Феноменологічний метод передбачає відмову від будь-яких ідеалізацій та сприйняття єдиної передумови — можливості описання спонтанного змістовного життя свідомості або інтерпретації фундаментальних структур людського існування. Самоочевидні структури, що передують нормам права, правовим інститутам та правовому мисленню, розуміються як загальне, що є у всіх правових явищах, їх генетичний принцип, який породжує всі можливі одиничні прояви права. Відповідно норми права розглядаються як такі, що не створюються і не винаходяться законодавцем, а відкриваються подібно законам математики. Подальший розвиток феноменологічного методу пов’язаний з поняттям життєвого світу — сукупності первісних думок, очевидностей, вірувань, які не потребують доказів та надають нормативним структурам суспільства і держави імперативності. Для цього вважається необхідним виявити значущості, які людина надає типовим життєвим ситуаціям за посередництвом діалогу, співучасного спостереження, вживання у роль та інших подібних методів.

Герменевтичний підхід до права продовжує лінію феноменології. Герменевтика — це наука про інтерпретацію (тлумачення) тексту. В межах герменевтики розуміння права розглядається як основа правової реальності, а тому буття права включає в себе інтерпретацію. Для того щоб зрозуміти норму, слід розуміти кожну конкретну ситуацію, на яку ця норма поширюється, і навпаки, для розуміння ситуації слід розуміти норму як ціле. Тлумаченню і закону, і ситуації передує передрозуміння, яке складається на основі досвіду знання попередніх нормативно-правових актів і юридичних ситуацій. Інтерпретація розглядається лише як процес упізнавання сенсу в об’єктивованих формах тексту, який їх одушевляє. При цьому слід додержуватися певних вимог (канонів): 1) відповідності герменевтичної реконструкції точці зору автора; 2) залежності цілого від частин, а частин — від цілого (так зване герменевтичне коло, яке розв’язується «передзнанням» про ціле до його розчленування на частини); 3) співвіднесення об’єкта, що інтерпретується, з духовним горизонтом інтерпретатора; 4) смислової відповідності позиції інтерпретатора з імпульсами, які виходять від об’єкта, що інтерпретується.