Від порога до порога
- Автор: Целан Пауль
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Книги - XXI
- ISBN: 978-617-614-061-0
- Переводчик: Петро Рихло
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Від порога до порога». Краткое содержание книги:
Paul Celans zweiter Gedichtband «Von Schwelle zu Schwelle» (1955) enthält 47 Gedichte aus seiner frühen Pariser Zeit und reflektiert die wichtigsten Stationen seines Lebens zwischen 1952 und 1955. Die Grundmotive dieser Gedichte sind Liebe und Tod, Dichtung und Sprache, Totengedenken und menschliche Solidarität. Der poetische Code der Schwelle, bereits im Titel des Bandes doppelt genannt, bestimmt die symbolische Ebene dieser poetischen Texte, die den existenziellen Grenzzustand des lyrischen Helden mit tiefer bildlichen Kraft wiedergeben.
Поетична збірка Пауля Целана «Від порога до порога» (1955) містить 47 віршів раннього паризького періоду й рефлектує найважливіші події життя автора поміж 1952 та 1955 роками. Основними мотивами цих віршів є кохання і смерть, поезія й мова, пам’ять про мертвих і людська солідарність. Поетичний код порога, двічі названий уже в заголовку книги, визначає символічну площину цих поетичних текстів, які з глибокою образною силою відтворюють екзистенційний межовий стан ліричного героя.
Поетична збірка Пауля Целана «Від порога до порога» (1955) містить 47 віршів раннього паризького періоду й рефлектує найважливіші події життя автора поміж 1952 та 1955 роками. Основними мотивами цих віршів є кохання і смерть, поезія й мова, пам’ять про мертвих і людська солідарність. Поетичний код порога, двічі названий уже в заголовку книги, визначає символічну площину цих поетичних текстів, які з глибокою образною силою відтворюють екзистенційний межовий стан ліричного героя.
Перейти на страницу:
DIE FELDER
Immer die eine, die Pappel
am Saum des Gedankens.
Immer der Finger, der aufragt
am Rain.
Weit schon davor
zögert die Furche im Abend.
Aber die Wolke:
sie zieht.
Immer das Aug.
Immer das Aug, dessen Lid
du aufschlägst beim Schein
seines gesenkten Geschwisters.
Immer dies Aug.
Immer dies Aug, dessen Blick
die eine, die Pappel umspinnt.
ПОЛЯ
Завжди та сама тополя
скраєчку думки.
Завжди той палець, що бовваніє
на прузі.
Вже звіддалік
борозна вагається в смерку.
Але хмарина:
вона таки плине.
Завжди це око.
Завжди це око, повіку якого
ти розкриваєш при світлі
її опущених долу братів і сестер.
Завжди це око.
Завжди це око, чий позір
обсотує цю одиноку тополю.
ANDENKEN
Feigengenährt sei das Herz,
darin sich die Stunde besinnt
auf das Mandelauge des Toten.
Feigengenährt.
Schroff, im Anhauch des Meers,
die gescheiterte
Stirne,
die Klippenschwester.
Und um dein Weißhaar vermehrt
das Vlies
der sömmernden Wolke.
ПАМ’ЯТЬ
Хай смоквами живиться серце,
в якому година
пам’ятає мигдалеве око мертвого.
Хай смоквами живиться.
Стрімчак, під подихом моря,
розтрощена
сяйність чола,
посестра рифу.
І примножене твоїм білявим волоссям
руно
олітненої хмарини.
inselhin
до острова
NÄCHTLICH GESCHÜRZT
Für Hannah und Hermann Lenz
Nächtlich geschürzt
die Lippen der Blumen,
gekreuzt und verschränkt
die Schäfte der Fichten,
ergraut das Moos, erschüttert der Stein,
erwacht zum unendlichen Fluge
die Dohlen über dem Gletscher:
dies ist die Gegend, wo
rasten, die wir ereilt:
sie werden die Stunde nicht nennen,
die Flocken nicht zählen,
den Wassern nicht folgen ans Wehr.
Sie stehen getrennt in der Welt,
in jeglicher bei seiner Nacht,
in jeglicher bei seinem Tode,
unwirsch, barhaupt, bereift
von Nahem und Fernem.
Sie tragen die Schuld ab, die ihren Ursprung beseelte,
sie tragen sie ab an ein Wort,
das zu Unrecht besteht, wie der Sommer.
Ein Wort — du weißt:
eine Leiche.
Laß uns sie waschen,
laß uns sie kämmen,
laß uns ihr Aug
himmelwärts wenden.
ПО-НІЧНОМУ НАДУТІ
Ганні й Герману Ленцам
По-нічному надуті
губи квіток,
переплетені й схрещені
стовбури сосен,
посивілий мох, підважений камінь,
готові в безмежний політ
галки над глетчером:
це місцина, у якій
ми спочинем, квапливі:
вони не назвуть нам годину,
не полічать сніжинки,
не поринуть з водою до греблі.
Вони стоять собі порізно в світі,
кожен з них зі своєю ніччю,
кожен з них зі своєю смертю,
непривітні, простоволосі, вкриті інеєм
далекого й близького.
Вони сплачують борг, який надихав їх коріння,
вони його сплачують слову,
що існує намарне, мов літо.
Те слово — ти знаєш:
мертвяк.
Дай нам помити його,
дай нам його причесати,
дай нам око його
звернути до неба.
AUGE DERZEIT
Dies ist das Auge der Zeit:
es blickt scheel
unter siebenfarbener Braue.
Sein Lid wird von Feuern gewaschen,
seine Träne ist Dampf.
Der blinde Stern fliegt es an
und zerschmilzt an der heißeren Wimper:
es wird warm in der Welt,
und die Toten
knospen und blühen.
ОКО ЧАСУ
Ось воно, око часу:
воно дивиться скоса
з-під брови семибарвної.
Повіку полоще вогонь,
випаровується сльоза.
Перейти на страницу: