Проклята краса
- Автор: Гнатко Дарина
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-0217-7
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Проклята краса». Краткое содержание книги:
Ярослава нахмурилась.
— Ганнусю! Господи, цього тільки не вистачало!
Ганнуся похитала головою.
— Мені й самій якось ніяково зробилось, як очі її страшні побачила, та все одно Гребенко з голови не йде…
— Жени його, жени, донечко, нічого доброго тебе від стосунків із ним не чекає. На чужому нещасті власного щастя не побудуєш, так казали ще наші пращури, так воно і є. Згадай тільки тітку Марину Вушквариху, забрала вона чужого чоловіка та що отримала? Прокляла її Золотенчиха, зоставшись із трьома дітками, і що?
Ганнуся здригнулась, згадавши брудну, божевільну тітку Марину, що жила в холодній повітці біля згорілої своєї хати й блукала по селу наче примара, кутаючись у брудне лахміття, з повислими довгими пацьорками ніколи не митого волосся та божевільним, страшним блиском в очах. Вона все шукала, все кликала своїх діток, зачіпала сільську дітвору… А якою ж красунею була колись ця удова, коли граючись зманила з родини гарного дядька Золотенка, а потім ще й насміхалась з його покинутої дружини. Два роки прожили вони душа в душу, вона й сина народила, а як поїхала одного разу літом до райцентру, дядько Золотенко хильнув лишку та й заснув, зачинившись у хаті, і, що там трапилось, невідомо, але згорів він заживо разом із трьома дітьми.
— Ти ще така дитина, Ганнусю, — прошепотіла Ярослава, приголублюючи доньку, — й не розумієш, де воно, справжнє кохання. Можливо, агроном тобі тільки подобається, вабить тебе його краса. Але, доню… Ти ж у мене сильна дівчинка, обіцяй, що не будеш шукати зустрічі з Гребенком, що покинеш думки про нього. Ти така красуня, тобі ще трапиться гарна людина, вільна.
Ганнуся з жалем поглянула на двері, котрі так і вабили її в густу темну ніч за порогом, туди, де чекає Павло, й зітхнула важко. Мама має рацію, не варто, не варто йти їй туди, не варто занапащувати собі життя, якою б сильною не була спокуса. Вона промовчала і на річку не пішла.
2
Штовхнувши скрипучі сінешні двері, Павло увійшов до хати, кинувши похмурий погляд на сусідню хату, у вікнах якої було темно та сонно.
Не прийшла.
Невдоволення, розчарування та образа переповнювали його, коли він увійшов до хати. Галина сиділа біля столу із сорочкою та голкою в руках, проте він знав, що вона не шила, бачив це по тремтінні її пальців і гарячковому блиску очей. Петрик тихенько скиглив у колисці, марно намагаючись звернути на себе материнську увагу. Теща, Олена Миронівна, уже, певно, спала в своїй кімнаті, тому що навіть сюди було чутно, як вона смачно хропе та посвистує уві сні.
З його появою Галина рвучко підвела голову від латання й вп’ялась у його лице напруженим поглядом своїх чорних, мов терен, очей.
Похмуро глянувши на неї у відповідь, Павло, важко ступаючи, підійшов до темно-вишневої тещиної шафки з блискучою поверхнею, мовчки витягнув бутля з самогонкою, поставив на стіл, потім налив склянку, сів на лаву і моторно перелив пекучу рідину в рот, відчуваючи на собі погляд дружини, що мовчазним докором застигла поряд на стільчику. Він скривився, потім смачно захрумтів свіжим зеленим огірком, що лежав на столі. Самогон розлився всередині приємним теплом і трішки пригасив вогонь розчарування, бо він даремно прочекав Ганнусю три години, доки не зрозумів, що вона не прийде. А Павло так сподівався, так чекав, глибоко вдихаючи чисте, прохолодне нічне повітря та дослухаючись до кожного звуку, до кожного шелесту трави або листя.
Але Ганнуся так і не прийшла.
Можливо, її не пустила мати, а можливо, й сама не захотіла, красуня жорстока та насмішкувата. Зітхнувши, він знову простягнув руку до високого бутля з темного скла, але його зупинив голос дружини, що так і дзвенів від напруги.
— Гарно посиділи з Даниловичем?
Павло буркнув, не дивлячись на неї:
— Гарно.
Увечері, коли він ішов на те таємне побачення з Ганнусею, довелось бовкнути набридливій Галині, що голова Петро Данилович запросив його до себе посидіти. Ця брехня зірвалась з його вуст легко, й Галина тільки підібгала губи, а чи повірила, бо попленталась проводити. Довелось іти в бік центру, а вже звідти до річки.
Галина раптом роздратовано засичала, мов потурбована гадюка, жбурнула на стіл недолатану сорочку й скочила на ноги, войовниче блимаючи очима.
— Гарно? — перепитала вона його, розмахуючи руками. — Гарно, кажеш, Павлику? Зовсім з мене дурепу зробив, думав, що не втямлю я, куди ти нагогошився, поголившись та вбравшись у нову білу сорочку?