Загнуздані хмари
- Автор: Романовская Мария Михайловна
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Эпическое фэнтези
Электронная книга - «Загнуздані хмари». Краткое содержание книги:
— Він їде! Борисе Олександровичу!.. Є радіотелеграма.
— Прекрасно, — сказав Горний, дбайливо закриваючи сонар. — Тепер я буду спокійний за нашу розвідку.
— І я рада, — підтвердила Рая. — Хоч, правду кажучи, він досить противний дідуган. Я добре пам'ятаю, як ми, ще молоді аспіранти нашого інституту, домагались поговорити з ним, але з нього було й слова не видряпаєш. Такий він був секретник!
— А так, — засміявся Горний. — Ролінський страх як не любив ділитись своїм досвідом. Але він все ж таки неабиякий вчений. Багато цінного в природі дощових крапель відкрив саме він. Велика помилка Ролінського була лише в тому, що він уявляв собі штучний дощ справою досить далекого майбутнього і справою тільки його наукових методів. Ми ж для нього були наївні фантасти…
— Ми незабаром спустимось, — тихенько зауважив Галинці Мак. — Ходім, я тобі дещо покажу.
Галинка вийшла разом з Маком з кабінету.
— Ось тут, — сказав Мак, відчиняючи якісь двері, — міститься наша хімічка.
Галинка подивилась на трикутну довгу кімнату, значну частину якої займав якийсь прилад. Трошки подібний до гармати, він скеровував у небесну просторінь своє скляне широке дуло. Що тут можна було зрозуміти?
— Бачиш, — сказав Мак, — мій тато винайшов дощовит — речовину, що утворює штучні хмари. В цій темній камері міститься ця речовина, до речі, дуже охолоджена, іноді до температури рідкого кисню. Цей своєрідний холодний «дим» проходить по трубці, видувається в атмосферу величезним вентилятором. Наш дощовит має в собі добрі ядра конденсації і вибирає з повітря вологу. Хоч ці хмари і не несуть у собі великих дощів, але добре захищають землю й рослини від сонця.
Галинка дивилась блискучими оченятами на складні споруди. Все було таке цікаве і таке ще незрозуміле.
— Ти потім усе зрозумієш, — заспокоїв дівчинку Мак. — Ти ж менша за мене і дечого не знаєш. Та це нічого!
Діти знову вийшли в коридор і тепер відчинили двері до круглої кімнати, розміщеної в самому центрі корабля.
Яскраве світло величезних ламп освітлювало зовсім кругле приміщення з новими приладами. Воно було без вікон, а складні механізми йшли кудись угору — у глиб горища.
— Це — серце нашого корабля, — сказав Мак. — Тут електростанція, що освітлює наші кабіни і живить мотори. Тут же й підніжжя особливої електростатичної машини, що електризує атмосферу і примушує хмари випадати дощем.
Він помовчав трохи і з гордістю додав:
— Рух, електрику і хімію — все те, що потрібно для дощу, ми маємо на цьому кораблі.
Раптовий м'який поштовх примусив Галинку спертись на стінку.
— Ось ми й на землі! — сказав Мак.
ЧОРНА І БІЛА
Станція дощування приземлилась саме тоді, коли прибув Ролінський.
Він вийшов із кабінки ракетоплана, ступив на чистий пісок круглого аеродрому і здивовано подивився на своєрідну станцію-дирижабль. Вигляд у професора був урочистий, чорний сюртук облягав сутулу постать, а під неголеним підборіддям стирчав синій галстук, на якому щось яскраво блищало. У руках він тримав невеличкий закритий кошик.
— Добридень, Миколо Івановичу! — весело крикнув йому Горний, виходячи з Раєю з дверей станції. В його голосі звучало задоволення, бо вся постать Ролінського виявляла якусь розгубленість перед величною спорудою — «Переможцем».
У блакитній великій кабіні автоматично відчинились всі вікна і блиснули рядом скляних очей в наступі сонця. Воно осіло в заломах скла і влилось в усі закутки кімнат.
Мак і Галинка теж вибігли на повітря. Муха задоволено пирхнула і, вислизнувши з Макових рук, почала обнюхувати землю. Її хвостик закрутився, як пропелер, і раптом завмер. Муха підозріло потягла носиком повітря і зупинилась: їй не сподобався чужий, що розмовляв з начальником.
Власне кажучи, не сподобався не сам чужий. Серед знайомих запахів Мусі дуже не сподобався один — яскраво ворожий її собачій вдачі.
— Там я взяв дещо… з своєї лабораторії, — поспішно заговорив професор, намагаючись приховати своє хвилювання, — треба, щоб знесли обережно!
— Будьте спокійні! — усміхнувся Горний.
Рая, сяючи усмішкою, пішла до літака, де робітник аеродрому вже вивантажував речі професора.
Мак з цікавістю розглядав гостя, і Галинка теж вистромила свій цікавий носик з-за його спини. Але цієї ж миті вона з гримасою одсунулась назад.
— Ти чого?.. — поцікавився Мак.
— Знаєш, у нього на комірі павук! — з жахом зашепотіла Галинка.
— Що?.. — здивувався Мак.