Стрибок у ніщо
- Автор: Беляев Александр Романович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Д. М. Прикордонный
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Стрибок у ніщо». Краткое содержание книги:
Про цю незвичайну міжпланетну подорож розповідає в своєму науково-фантастичному романі “Стрибок у ніщо” талановитий російський радянський письменник Олександр Бєляєв.
“Стрибок у ніщо” свого часу високо оцінив К. Е. Ціолковський. “З усіх розповідей на тему про міжпланетні мандрівки, оригінальних і перекладних, — писав великий учений, — роман О. Р. Бєляєва здається мені найбільш змістовним і оригінальним”.
Ганс дивиться у вікно. Небо на цій висоті сіро-аспідного кольору. Сонце сліпучо-біле.
А що робиться внизу?.. Ввігнутий темно-синій щит океану.
На ньому сліпучо-яскравий кружечок — відбиток сонячного диска.
Прекрасний, чудовий політ. Неймовірний стрибок. Від західних берегів Європи на південний захід, через Атлантичний океан до Південної Америки, Стратоплан перетнув увесь її континент з краю в край над басейном ріки Амазонки, перелетів через Анди, зробив широке півколо над узбережжям Тихого океану і тепер прямує до тих самих Андів з південного заходу. Ось вони видніються ледве помітною щербиною на обрії…
— Ух! — Ганс знову засвистів марш.
— Чого ти там розсвистався? — питає Вінклер з сусідньої кабіни.
— Дуже вже добре летимо, — відповів Ганс, підходячи до Вінклера.
— На аероплані так не посвистів би! — каже Вінклер.
Він сидить за столиком ї розглядає щось у своїй записній книжці, попихкуючи нерозлучною люлькою.
— Я тільки у воді не вмію свистіти, — відповів Ганс. — А в аероплані — скільки завгодно.
— Ефект той самий, що й у воді: мотор глушить.
— Це правда, — погодився Ганс. — Тут зовсім тихо. Наче летиш на аеростаті. Навіть вибухів не чути.
— Швидше за звук летимо, тому й не чути.
— Швидше ніж триста сорок метрів за секунду?
— Чотириста. Ми зменшуємо швидкість і знижуємось. Висота всього п’ятнадцять кілометрів.
— Але ж тут температура має бути значно нижча, ніж на поверхні Землі, а швидкість звуку зменшується із зниженням температури.
Вінклер ствердно кивнув.
— …При нулі вона падає до трьохсот тридцяти двох метрів за секунду. Зараз, мабуть, мотор уже виключений.
— А яка стеля?
— Двадцять — двадцять два кілометри. Це найвигідніша висота, якщо не ганятися за рекордною швидкістю.
— Комариний зліт. Двісті-триста кілометрів — це ще нічого! П’ятсот-шістсот — справжня висота! — почувся голос третього пасажира.
Попихкуючи єгипетською сигаретою, до крісла Вінклера підійшов Генрі Блоттон. Лорд був одягнутий в теплий світло-коричневий спортивний комбінезон, хоч у такому “спецодягу” не було ніякої потреби: кабіну стратоплана добре опалювали електрикою І постачали чистим повітрям. У ній було тепло, затишно, комфортабельно, наче в купе пульманівського вагона.
— Аеропланні рекордсмени висоти, зрозуміло, копошаться в пилюці порівняно з нами. Для всіх цих саундерс-валькірій, фарман-суперголіафів, юнкерсїв дванадцять-п’ятнадцять тисяч метрів були вже майже граничною висотою. Дослідники стратосфери підіймалися вище, але вони підіймались на аеростатах. А от недавно у “Таймсі” я читав…
Блоттон сів на свого улюбленого коника і почав нескінченну розмову про рекорди висоти, про суперників, які можуть перекрити його досягнення, про шанси на перемогу в таких самих рекордсменів, як він.
— Ви вирушите в міжпланетну подорож і одразу поб’єте всіх своїх суперників, — промовив Вінклер.
Блоттон не зрозумів насмішки.
— Так, але… боюсь, що про це не буде надруковано в “Таймсі”, і мої суперники просто не знатимуть про новий рекорд, — меланхолійно відповів він.
Стратоплан знижувався і уповільнював хід. Гори на обрії збільшувалися. Темний колір неба світлів, голубів, одна за одною гасли зорі, наче на світанку.
Далеко внизу, біля підніжжя гір, яскраво-зеленим океаном розлилася буйна тропічна рослинність.
— Анди — південноамериканське продовження Кордильєр, — сказав Вінклер. — За ними пустельна, низина, а далі — Скелясті гори. Республіка Еквадор.
— Дивно! До цього важко звикнути. Яка швидкість, яка перемога над простором! — вигукнув Фінгер і ще раз пережив увесь політ. Європа — наче велика карта. Густо-синя гладінь Атлантичного океану… Праворуч — Азорські острови, ліворуч — острови Зеленого мису, ледве помітні навіть у найсильніший морський бінокль, Південна Америка… Басейн Амазонки з її притоками, схожими на гілки дерева… Півколо “атмосферного гальмування” над Великим океаном і знову береги Південної Америки — вже західні.
— Так, непоганий спосіб вивчення географії. Це краще за наші шкільні книжки й карти, — промовив Генрі. — Але швидкість черепашача. Інша річ — космічний політ!
— Космічний політ! Швидкість черепахи! — в тоні Блоттона сказав Вінклер. — Що значать якісь там дванадцять-вісімнадцять кілометрів за секунду космічного польоту порівняно хоча б з тридцятьма кілометрами польоту Землі? А зоряні туманності! Деякі з них летять з величезною швидкістю.