Убивство в будинку вікарія

Скориставшись із того, що вона на мить розгубилася, не знаючи, як їй бути далі, я сказав «на добраніч» і швидко пішов геть.

Я навідав одного зі своїх парафіян у селі й повернувся в церковний дім через садову хвіртку, проминувши на своєму шляху небезпечний паркан, який обгороджував сад міс Марпл. Проте я не бачив, як би вона могла довідатися про мою зустріч із місіс Лестрандж, адже це було вище людських можливостей, тому почував себе у відносній безпеці.

Коли я взяв хвіртку на засув, то мені спало на думку зазирнути до сарайчика в саду, що його молодий Лоренс Реддінґ використовував як майстерню, і на власні очі побачити, як просувається його робота над портретом Ґрізельди.

Я коротко розповідаю тут про речі, які можуть згодитися мені у світлі подальших подій, але торкаюся лише найнеобхідніших подробиць.

Я не мав найменшої підозри, що в сарайчику, можливо, хтось є. Звідти не лунав жоден голос, який би міг мене остерегти, і, думаю, мої власні кроки були зовсім нечутні в густій траві.

Я відчинив двері й розгублено зупинився на порозі. Бо в сарайчику було двоє людей – чоловік і жінка. Чоловік обіймав жінку й палко її цілував.

Ті двоє були художником Лоренсом Реддінґом і місіс Протеро.

Я швидко зачинив двері й відступив до свого кабінету. Там я сів у крісло, закурив люльку й спробував обміркувати ситуацію. Відкриття, яке я зробив, стало справжнім шоком для мене. Тим більше, що моя розмова з Летицією сьогодні пополудні вселила мені майже впевненість у тому, що між нею й молодим чоловіком виникло певне взаєморозуміння. Тим більше, що я був переконаний – вона думає так само. Так чи інак, але не виникло жодних підстав сумніватися: вона не має найменшого уявлення про почуття художника до її мачухи.

Нічогенький собі клубок. Долаючи внутрішнє роздратування, я віддав належне міс Марпл. Вона не дала себе одурити, а з великою точністю вгадала, як розвиваються події. Я хибно витлумачив її багатозначний погляд на Ґрізельду.

Я ніколи не думав, що місіс Протеро може брати якусь участь у цій історії. Місіс Протеро радше справляла на мене враження дружини Цезаря – спокійна, врівноважена жінка, яку ніхто не запідозрив би в глибоких почуттях.

Я саме дійшов до цієї точки у своїх роздумах, коли стук у засклені двері мого кабінету повернув мене до реальності. Я підвівся на ноги й підійшов до них. За дверима стояла місіс Протеро. Я відчинив двері, і вона увійшла, не чекаючи запрошення з мого боку. Вона перетнула кімнату, важко відсапуючись, і впала на канапу.

У мене виникло враження, що я ніколи не бачив її раніше. Спокійна жінка з урівноваженим характером, яку я знав раніше, кудись зникла. На її місці сиділо засапане створіння з розпачем у погляді. Уперше до мене дійшло, що Анна Протеро – дуже вродлива жінка.