Ворог, або Гнів Божий
- Автор: Постоловський Сергій Русланович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7610-6
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Ворог, або Гнів Божий». Краткое содержание книги:
Вони вірять у те, що кожен за свої гріхи має бути покараний. Кожен у цьому світі повинен відповідати, тому що безкарність породжує вседозволеність. Не сподіваючись на владу, на західних партнерів, на сусідів і друзів, вони беруть справу до своїх рук.
Складаються списки, знаходяться кошти, йде перевірка та вербування людей, формуються агентурні мережі, розробляються операції та стратегії. Але зосереджуються вони на головному – на ворогу, що засів за кремлівськими стінами, та навіть не розуміють, що й самі виявилися розмінною картою у великій геополітичній битві.
Як пізніше згадував у своїй книзі Павло Судоплатов, окрім особистого несприйняття Сталіним Троцького була ще одна досить суттєва причина ліквідації останнього. В той час багато лівих політичних партій, рухів та сил, які могли бути використані Радянським Союзом на власну користь, орієнтувалися саме на Троцького, а не на Сталіна. Враховуючи ризики, які у другій половині 30-х років несла фашистська Німеччина, підпорядкування Комінтерну та й інших ліворадикальних груп Європи Радянському Союзу могло стати вагомою зброєю у майбутній війні проти Гітлера. Четвертий інтернаціонал, організований Троцьким, становив загрозу Комінтерну і міг сплутати усі карти у відносинах з Третім рейхом. Тому, коли Берія привів із собою до Сталіна ще й Судоплатова, «вождь усіх народів» довго слухав Лаврентія Павловича, не перебиваючи, потім витримав театральну паузу й виніс свій вирок:
– Троцького має бути знищено протягом року, перш ніж вибухне неминуча війна. Без усунення Троцького, як показує іспанський досвід, ми не можемо бути впевнені, в разі нападу імперіалістів на Радянський Союз, у підтримці наших союзників з міжнародного комуністичного руху. Їм буде дуже складно виконати свій інтернаціональний обов’язок із дестабілізації тилів противника, розгорнути партизанську війну.
Це був наказ, для виконання якого не шкода жодних ресурсів.
Якщо вже бути відвертим, то наказ Сталіна вбити Троцького в той день, коли він доручив це зробити Берії та Судоплатову, не був першою спробою знищити Льва Давидовича.
Після того як в січні 1928 року його було вислано до Алма-Ати, Сталін ще не думав про фізичне знищення свого найзапеклішого ворога. Вислання не скорило Троцького. Тим паче, що режим життя, як і режим нагляду в Алма-Аті, для нього був доволі м’яким. Тому Лев Давидович одразу долучився до роботи з розвитку та розширення зв’язків з багатьма своїми прихильниками та послідовниками, які на той час ще залишалися у Радянському Союзі. Знехтувавши ультиматумом посланника ОГПУ на прізвище Волинський, Троцький і надалі продовжував каламутити воду в сталінських болотах. Це не могло тривати вічно, і 18 січня 1929 року особлива нарада при колегії ОГПУ видала постанову щодо примусового виселення Троцького за межі Радянського Союзу.
Почалися його поневіряння різними країнами. Складне життя в Туреччині, де зібралося багато білоемігрантів, кожен з яких був радий розчавити колись грізного й могутнього керівника Червоної Армії, все ж таки не зламало його. Троцький багато працював над публіцистикою, написав працю під назвою «Моє життя», розпочав роботу з історії революції. Але найбільш важливим його дітищем став «Бюлетень опозиції», в якому Троцький критикував Сталіна та усю систему, створену сірим і неприємним Кобою.
Потім була Франція й пожежа в його будинку, влаштована агентами Сталіна, під час якої вщент згоріла частина безцінного архіву. Саме в Парижі Троцький починає налагоджувати зв’язки з лідерами європейських соціалістів, що не могло не бентежити радянську владу. В той же час його офіційно позбавляють громадянства Радянського Союзу.
Французи не відчували себе щасливими, маючи в гостях таку одіозну фігуру, якою був Лев Троцький. Влада Франції усвідомлювала ризик, що його міг завдати цей чоловік державному устрою країни, пропагуючи ідеї світової революції. Тому наприкінці 1934 року Троцький був вимушений покинути Францію і шукати собі нового притулку, який цього разу він знаходить у Норвегії.
Шантаж радянської влади стосовно норвезьких колег не залишав шансів на спокійне життя Троцького. Оголосивши Норвегії, що СРСР не буде брати більше норвезькі оселедці, радянська влада примусила їх інтернувати Троцького, і його було ізольовано у невеличкому селі.
Новина, яка прийшла з далекої Мексики, здалася тоді Троцькому справжнім порятунком. 19 грудня 1936 року він їде з Норвегії на нафтоналивному танкері «Руфь», який прибуває до мексиканського порту Тампіко 9 січня 1937 року.
Троцький оселяється в будинку художника, лідера комуністичної партії Мексики та його давнього друга Дієго Рівери і художниці Фріди Кало. Саме в Мексиці його голови дістанеться холодний льодоруб, занесений над ним Рамоном Меркадером, знаним у домі Троцького як канадський журналіст та бізнесмен Френк Джексон. І що ж виходить?!
Зі слів батька я розумів, що в той час, як Меркадер убивав Троцького, десь поруч увесь час перебував мій рідний дід.
– Вони ж його і знищили. Вже після війни, бо нікому не була потрібна правда, яку він міг розповісти, – приголомшено мовив я до тата.