Птахи та інші оповідання

Теж допоможе їх позбутися. Він піднявся нагору й укріпив вікна і там. Тепер він чув птахів на даху, скрегіт і ковзання кігтів, їхню штовханину.

Нат вирішив, що треба спати на кухні, підтримуючи вогонь у плиті та поклавши матраци на підлогу. Боявся за димарі спалень. Хрестовини, які він забив у основах димарів, можуть не витримати. На кухні, біля вогню, вони будуть у безпеці. Можна це подати як забаву. Представити все дітям як гру в табір. Якщо трапиться найгірше і птахи проберуться вниз крізь спальні, то пройдуть години, а можливо, дні, перш ніж вони проламають двері. Птахи будуть ув’язнені в спальнях. Там вони нікому не зашкодять. Стиснуті разом, позадихаються й погинуть.

Почав зносити вниз матраци. Коли дружина це побачила, очі її широко розплющились. Подумала, що птахи вже ввірвалися нагору.

— Все добре, — весело сказав він, — сьогодні ми всі переночуємо на кухні. Тут, біля вогню, дуже затишно. Тут ці старі дурні птахи не заважатимуть нам своїм стуканням у вікна.

Наказав дітям допомогти йому пересовувати меблі, а ще разом із дружиною перетяг креденс до вікна. Це був додатковий захист. Тепер можна постелити матраци рядком, аж до стіни, де раніше стояв креденс.

«Тепер ми в безпеці, — подумав він, — затишно і надійно, як у бомбосховищі. Можемо протриматись. Але їжа мене турбує. Їжа і вугілля для вогню. Вистачить на два-три дні, не більше. А до того часу…»

Нíчого загадувати далеко вперед. І по радіо щось пояснять. Скажуть людям, що робити. І тут, досі поглинутий вирішуванням інших проблем, він зрозумів, що в радіоефірі чути лише музику. Не «Дитячу годину», як це мало бути. Глянув на шкалу приймача. Так, вітчизняне радіомовлення, все гаразд. Танцювальні записи. Клацнув, щоб перейти на розважальну програму «Лайт». Зрозумів причину. Звичайні радіопрограми були припинені. Таке траплялося лише за виняткових обставин. Вибори абощо. Спробував згадати, як це було під час війни, під час тяжких авіанальотів на Лондон — а так, звичайно. Під час війни BBC[1] не перебувало в Лондоні. Програми транслювалися з інших, тимчасових приміщень. «Тут нам краще, — подумав він. — Краще тут, на кухні із забитими дверми і вікнами, ніж тим, що по містах. Дяка Богу, ми не по містах».

О шостій записи припинилися. Пройшли сигнали точного часу. Злякаються діти чи ні, він мусить почути новини. Після сигналів настала пауза. Потім заговорив диктор. Його голос був урочистим, поважним. Геть не таким як в обід.

— Це Лондон, — сказав він. — Сьогодні о четвертій годині дня було оголошено надзвичайний стан. Вживаються заходи для захисту життя і майна населення, але слід розуміти, що це нелегко зробити негайно через непередбачений і безпрецедентний характер нинішньої кризи. Кожен домовласник має вдатися до заходів безпеки у своєму будинку, а мешканці кількох квартирних чи багатоквартирних будинків мусять об’єднатися і зробити все необхідне, щоб унеможливити проникнення. Цілковито необхідно, щоб увечері всі без винятку зоставалися у своїх оселях і не виходили на вулиці, дороги чи загалом на відкритий простір. Великі групи птахів атакують усіх, кого побачать, і вже нападають на будинки; але будинки можна убезпечити від них, якщо вжити належних заходів. Населення просять зберігати спокій і не панікувати. З огляду на винятковий характер надзвичайного стану всі радіостанції країни припиняють своє мовлення до сьомої ранку завтрашнього дня».