Друга одіссея

— Сел, ти часто казала мені, що ми не можемо розв’язати проблему аномальної поведінки Еала, не маючи більше інформації. Проте як нам одержати необхідну інформацію?

— Це ж зрозуміло. Хтось має повернутися на «Діскавері».

— Точно. Зараз, здається, це може статися швидше, ніж ми очікували.

— Рада це чути.

— Я знав, що ти зрадієш — відповів Чандра, і він справді вірив у це. Він повністю розірвав зв’язки з усе рідшими лавами філософів, які твердили, немов комп’ютери не можуть відчувати емоції, а лише імітують їх.

(«Якщо ви зможете довести мені, що ви не вдаєте своє занудство, — зневажливо відповів він одному з таких критиків, — я навіть сприйму вашу теорію серйозно». Після цього його опонент перейшов на переконливішу імітацію гніву).

— Зараз я хочу дослідити іншу можливість, — вів далі Чандра. — Діагноз — то лише перший крок. Діагноз нічого не дасть, якщо не лікувати хворобу.

— Ви вірите, що Еала можна повернути до нормального функціонування?

— Сподіваюся. Проте я не знаю напевно. Там можуть бути невиправні поломки й велика втрата пам’яті.

Замислившись, він зробив паузу, кілька разів затягнувся, потім випустив майстерне кільце диму в ширококутний об’єктив Сел. Людська істота навряд чи сприйняла б таку поведінку як дружній жест, і це теж було однією з багатьох переваг спілкування із комп’ютером.

— Мені потрібна твоя допомога, Сел.

— Звісно, докторе Чандро.

— Це, напевно, буде ризиковано.

— Що ви маєте на увазі?

— Я пропоную від’єднати деякі твої системи, зокрема ті, що відповідають за функції найвищого рівня. Чи це тебе потурбує?

— Я не можу відповісти на це запитання без додаткової інформації.

— Розумію. Я опишу це так. Ти знаєш, що працювала безперервно відтоді, як тебе вперше увімкнули?

— Правильно.

— Але ти ж знаєш, що люди так не можуть. Ми потребуємо сну — майже цілковитої перерви в нашій психічній діяльності, зрештою принаймні на свідомому рівні.

— Я знаю це. Та я цього не розумію.

— Ну що ж, ти можеш пережити дещо подібне до сну. Напевно, такий стан триватиме певний час, але ти цього не усвідомлюватимеш. Коли ти перевіриш свій годинник, то помітиш деяку прогалину. Це все.

— Проте ви сказали, що це ризиковано. У чому полягають ризики?

— Існують мізерні шанси (їх навіть неможливо вирахувати), що коли я знову ввімкну систему, у твоїй особистості відбудуться певні зміни. Ти можеш почуватись інакше. Невідомо, краще чи гірше.

— Я не розумію, що це означає.

— Вибач, це може нічого й не означати. Тож не хвилюйся про це. А зараз, будь ласка, відкрий новий файл. Ось його назва.

За допомогою клавіатури Чандра надрукував ФЕНІКС.

— Ти знаєш, що це? — запитав він Сел.

Без помітної паузи комп’ютер відповів: