Сонячна магія
- Автор: Новак Илья
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-093-1
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Сонячна магія». Краткое содержание книги:
І все було б, як завжди, якби у цю дорослу гру не вмішалися раптом сторонні, а саме: одне дівчисько — вихованка бродячого цирку та один хлопчак — міський безпритульний. Діти не знаються на політиці і не володіють магією. Але чомусь полювання на малих зухвальців не дає результатів. Чи зможуть звичайні діти протистояти професійним політикам? І хто, зрештою, переможе в цій грі?
Ілля Новак, визнаний одним з найкращих молодих фантастів Європи у 2005 році, не боїться експериментувати. Ти з ним? Тоді перегортай сторінку.
Витягнутий з колодязя Ноббі підбадьорився й зіскочив на землю.
Він уже забув про хвилинну безпорадність і вже командував: «За мною, малий!» Пес помчав уперед, петляючи поміж кам’яних брил, геть від вежі… й раптом зупинився.
Гебвін мало не налетів на нього й теж зупинився. Ноббі завмер, дивлячись у небо.
— Бардо? — промовив він.
Геб теж поглянув угору. Просто над замком чорнота густішала, там плавало якесь розпливчасте тіло. Воно повільно переміщувалося в повітрі слідом за втікачами, і всередині нього поступово вимальовувалося тьмяне коло світла. Ще кілька секунд Геб дивився, не розуміючи, що це, а потім і біля його ніг виникло світло. Гебвін перевів погляд на пса. Той зігнувся і крутився на одному місці, перебираючи лапами дедалі швидше й швидше.
— Що ти робиш? — здивувався Геб.
Відповіддю йому був свист повітря навколо тіла Ноббі, який, обертаючись, перетворився на сіру дзиґу. Від нього навсібіч полетіли іскри.
— Ноббі, що з тобою? — повторив Гебвін.
Іскри зібралися в мерехтливий ковпак, що накрив Ноббі, яскраво спалахнули й згасли.
Пес залишився колишнім, хоча Геб помітив одну дивну річ — якщо він відводив погляд і дивився трохи збоку, то йому починало здаватися, що тіло Ноббі накриває ковпак, по якому зміяться іскри.
— Маскування, — пояснив пес. — Щоб Тодол не міг зрозуміти, якого я прибрав тепер вигляду. Хоча тебе він розгледів добре. У цьому тілі чаклувати дуже важко. Добре, не стовбич, мерщій ходімо!
Вони поминули пролам у стіні й пологим схилом збігли до поля. Товстий шар снігу нагадував вершковий крем, що вкривав величезний торт. Ліворуч і праворуч поле тяглося, скільки оком можна було охопити, а попереду закінчувалося на узліссі. Поки вони були в замку, вітер устиг розігнати хмари. Над засніженим краєвидом у всій своїй зимовій красі чорніло зимове небо.
А посеред неба плавало око. Завбільшки воно було як двоповерховий будинок, а формою нагадувало човен. У центрі мерехтіло коло зіниці.
Геб почув гуркіт позад себе й озирнувся. Безвихідна вежа впала.
— Край, прощавай, старе тіло, — мовив Ноббі скорботно. — Привіт вам, блохи, будка, «фу» й «лежати»!
Неспокійна тиша стояла над пагорбами й лісом — тиша морозяної зимової ночі — тільки замет, просідаючи, зарипить чи затріщить під вагою снігу гілка, забурчить уві сні, перевертаючись із боку на бік, ведмідь у своєму барлозі…
Стискаючи волохатий зашийок, Геб повернувся в тому напрямку, де, як йому здавалося, стояв дім Шлапів. І тут Ноббі схопив його за руку зубами — не сильно, але відчутно. Геб зойкнув і мимохіть випустив пса.
— Що за фамільярність?! — засопів той, відпльовуючись. — Зовсім ти, малий, оскаженів? Я… — він спробував прибрати величної пози, — я великий чаропльот… — і замовк, нашорошив вуха. — О, чуєш, знову?
Геб глянув на небо — чорне око невідступно пливло за ними.
— Не розумію, що це за штука? — Ноббі теж глянув угору. — Тобто зрозуміло, що це Тодол спостерігає за нами. Око надіслав саме він, але чиє це око? Кому воно належало раніше? І взагалі, не відволікай мене! Прото-твар близько, а води в нас нема!
Розділ 4
Зимовий ельф
Коли Геб почув слово «прототвар», він зміркував, що примарні звуки тепер поголоснішали.
Протяжне гарчання.
Хрипке, люте дзявкання.
Клацання ікол, що замикаються.
Шурхіт снігу під дужими лапами.
І все це лунало поруч — за найближчим пагорбом.
— На руки, на руки мене візьми! — наказав Ноббі. — І вперед, до лісу!
«Чому я його слухаюся? — міркував Геб за хвилину по тому. — Адже це лише негідник Ноббі, домашній пес моїх хазяїв…»
Втім, хоч яке далеке було все його попереднє життя від пентаграм, чорних чаклунських ниток, могутніх магів і лиховісних прототварів, Геб Гебвін розумів, що істота на його руках уже не хазяйський цуцик. Тобто, залишаючись з вигляду псом, всередині він став тепер кимось іншим.
Грузнучи в снігу по кісточки, Гебвін біг попереду. Після того, як випав сніг, це поле до нього не перетинав ще ніхто — біла поверхня нагадувала чисту сторінку. Лише один ряд слідів, які залишали чоботи Гебвіна, начебто рядок літер, простягся від краю до краю. Ось рядок перетнув третину відстані, ось перевалив за середину й потягся далі, до близького вже Кривого лісу. І відразу, накладаючись на них, інший рядок стрімко розсік край поля.