Теорія літератури

«Революція зі сходу ферментується у нас для перетворення в Західну революцію…

…Україна є. Україна — перша хвиля революції на Заході Європи.

Україна — чистилище. Тут революція гартується до найбільшого і останнього ступня.

На Захід!

Наше мистецтво пролетарське позбудеться російських інтеліґентських впливів.

Шукаймо нових форм!»[409]

Коряк вірить у недогматичність власного слова й літературної спільноти, яка стоїть за його «ми». А крім того, він навіть по-своєму західник. У «Мистецтві» загалом починає формуватися цілком новий тип західництва, звуженого, політизовано-тенденційного у своїй суті. Воно полягало в пошуках на Заході пролетарського мистецтва. Тому на перший план виступали такі явища, як поезія чартистів, або пролетарська поезія у Франції, чи трактування Еміля Вергарна як народного письменника. Такий спосіб тенденційного, ідеологічного перечитування західних літератур зберігся в офіційній українській радянській культурі аж до 70-х років.

Журнал «Мистецтво» закриється в 1920 р. Але аванґард буде розвиватися, відроджуватися під іншими назвами й пропаґуватиме свої ідеї в інших друкованих органах та публікаціях, таких, як «Семафор у майбутнє» (1922), «Катафалк мистецтв» (1922), «Жовтневий збірник панфутуристів» (1923), «Ґонґ Комункульта» (1924), «Бумеранг» (1927), нарешті, в журналі «Нова ґенерація», який виходив у Харкові в 1927—1930 рр.

Поступово напрям, який починався як європейська течія, споріднена з італійським футуризмом і ним наснажена, який 1922 р. публікував роз’яснення своїх мистецьких позицій англійською, французькою та німецькою мовами, в другій половині 20-х рішуче стане на антиєвропеїстичні позиції. В 1927 р. аванґардисти будуть підкреслювати, що «червоний ренесанс» іде не з Заходу, а зі Сходу. Журнал «Нова ґенерація» тоді ж виступить із критикою проєвропейських орієнтацій Хвильового, натякаючи, що добре знає, «куди хилять такі „европи“», і оголосить про те, що стоїть на засадах інтернаціоналізму[410]. Так званий європеїзм пізнього аванґарду, зокрема «Нової ґенерації», матиме строго вибірковий характер. Журнал широко публікуватиме матеріали про ліве мистецтво Франції та Німеччини й принципово іґноруватиме ті явища, котрі, на його думку, були ознакою капіталістичного занепаду.

З часом теоретичний дискурс аванґарду ставатиме дедалі простішим і прозорішим, його філософія — однозначнішою, демонструючи опозицію між аванґардом — мистецтвом простим — і модернізмом з його ускладненим, інтелектуалізованим поглядом на життя. Так само посилюватиметься антиелітарний дискурс аванґарду в цілому й Семенка зокрема, який дебютував з претензією на вибраність своєї постаті та невеликої групи прихильників. Аванґардистам уже мало буде сказати, що «наше оточення — пролетаріат», вони поставлять амбітну мету: «для своїх читачів ми мусимо бути  о р г а н і з а т о р а м и  нової психіки, нової зростаючої людини, нової раси»[411].