Несподівана вакансія

Тесса почула на сходах кроки Жирка і насторожилася, але він пройшов на кухню повз їхні відчинені двері, обмежившись тільки нищівним поглядом на Коліна, що сидів, підібгавши ноги, на шкіряному пуфику перед каміном.

— А може статися таке, що балотування Майлза на несподівану вакансію налаштує людей проти нього, навіть тих, хто його традиційно підтримував? — з надією спитала Кей.

— Гадаю, може, — ствердно кивнув головою Колін.

Кей повернулася до Парміндер.

— Думаєте, рада справді проголосує за те, щоб виселити «Белчепел» з їхньої будівлі? Я розумію, що людей дратують розкидані голки й наркомани на околицях, але ж клініка далеко звідси… яке діло Пеґфорду до неї?

— Говард і Обрі — два чоботи пара, — пояснила Парміндер з напруженим обличчям і темними мішками під очима. (Завтра саме їй належало йти на засідання ради, щоб без підтримки Баррі протистояти Говардові Моллісону з його поплічниками.) — їм треба скоротити витрати на окружному рівні. Якщо Говард викине клініку з теперішньої дешевої будівлі, то її утримання значно подорожчає; тоді Фаулі зможе заявити, що витрати зросли і фінансувати клініку з міського бюджету недоцільно. А після цього Фаулі зробить усе для того, щоб перепідпорядкувати Поля Ярвілу.

Стомившись пояснювати, Парміндер вдала, що розглядає нову пачку документів про «Белчепел», які принесла Кей, і таким чином припинила цю розмову.

«Навіщо мені це все?» — запитувала вона сама себе. Вона ж могла сидіти вдома з Вікрамом, який, коли вона йшла, дивився по телевізору якусь комедію разом із Джасвант і Раджпалом. Їхній сміх діяв їй на нерви. Коли востаннє вона усміхалася? Навіщо прийшла сюди, навіщо п’є це огидне тепле вино, навіщо бореться за клініку, яка ніколи їй не знадобиться, і за житловий масив, заселений людьми, від яких вона, мабуть, відверталася б, зустрівши на вулиці? Вона ж не Бгай Кангайя, котрий не робив різниці між душами друзів і ворогів. Вона не бачила Божого світла в душі Говарда Моллісона. Їй важливіше побачити поразку Говарда, ніж зберегти за дітьми з Полів право навчатися в Святому Томасі, а за полянськими наркоманами — звертатися в «Белчепел», хоча якщо тверезо поміркувати, то це, звичайно, гарні і благі справи…

(Але насправді вона знала причину. Вона хотіла перемогти заради Баррі. Він розповідав їй про те, яке значення мало для нього навчання в школі Святого Томаса. Однокласники запрошували його до себе в гості, і він, який тулився з мамою й двома братами у фургончику, просто умлівав від охайних і теплих будиночків на вулиці Надії і захоплювався солідними вікторіанськими будинками в Соборному провулку. Він навіть побував на дні народження в тому самому будинку з коров’ячою мордою, який потім купив для своєї сім’ї.

Він закохався у Пеґфорд, з його річкою, з його полями, з його масивними будинками. У мріях уявляв, що матиме колись садочок, у якому зможе гратися, дерево, на якому повісить гойдалку, багато зелені і простору. Він збирав там каштани і привозив їх на Поля. Успішно закінчивши школу Святого Томаса (був одним із найкращих учнів), він першим зі своєї родини вступив до університету.

«Любов і ненависть, — подумала Парміндер, трохи налякана власного відвертістю. — Любов і ненависть — ось що привело мене сюди…»)

Вона гортала документи Кей, вдаючи, що пильно їх вивчає.

Кей була втішена такою увагою Парміндер, адже ці нотатки забрали в неї купу часу і нервів. Вона вірила, що будь-кого, хто перечитає ці матеріали, не доведеться зайвий раз переконувати, що наркоклініку «Белчепел» треба залишити.

Та попри всю статистику, розгляди анонімних справ і свідчень пацієнтів, Кей насправді бачила клініку лише крізь призму одного такого пацієнта: Террі Відон. Кей відчувала зміни в поведінці Террі, вона цим пишалася і водночас боялася цього. Террі демонструвала кволі спроби керувати власним життям. Вона вже двічі поспіль казала Кей: «Роббі вони в мене не заберуть, я їм не дозволю», — і це було не безсиле нарікання на долю, а певна заявка про серйозний намір.

«Вчора я відвела його в ясла, — сказала вона Кей, яка мала необережність здивуватися цій звістці. — А чо ти, курва, вирячила очі? Шо, я не можу відвести малого в ті довбані ясла?»

Кей була переконана: якщо двері «Белчепел» зачиняться перед Террі, то та хитка конструкція, яку вони намагалися вибудувати з уламків її пропащого життя, буде остаточно зруйнована. Схоже, Террі відчувала перед Пеґфордом якийсь зачаєний нутряний страх, причин якого Кей не розуміла.

— Ненавиджу його, курва! — буркнула Террі, коли Кей мимохідь згадала про Пеґфорд.

Окрім того, що там жила її покійна бабуся, Кей не знала нічого, що могло пов’язувати Террі з цим містечком, але боялася, що якби Террі була змушена щотижня їздити туди по метадон, її впевненість у собі похитнулася б, розваливши й без того крихкий підмурівок, на якому трималася безпека її родини.

Після Парміндер слово взяв Колін, він переповідав історію Полів. Кей знуджено кивала головою, вставляючи вряди-годи «гм», але думками вона була далеко звідси.