Тема для медитації

— Ну, й що з цього випливає?

— Неправда, що все втрачено! — твердо сказав Чумак, дивлячись йому в вічі. — Неправда, що ми не потрібні Україні! Ти кажеш, стара цивілізація вмирає... з величезного материка, який живив наші серця, лишився один-єдиний осколок, правда?

— Ну! — буркнув Юр.

— Так треба робити все, щоб виросла з цієї окрушини нова Україна! І не озиратися назад. І не вимагати заплати за свою працю. А крім того, — він стишив голос, — пам’ятай, що були набагато гірші часи... та Україна все одно відроджувалася! З нічого. З нуля... розумієш?

Юр відчув, як його охоплює сонна змора.

— Гаразд, — озвався він, струснувши головою, — все це слова... Давайте ще по одній — та й потяг я додому, а то вже не рано!

Чумак знову поналивав у шклянки й поставив порожню пляшку під стіл.

— Давай... за воскресіння з мертвих! Ти до мене сьогодні заявився, мов гість із минулого... До речі, — раптом обізвався він зовсім іншим, діловим тоном, коли вони випили, — поясни мені, що це за історія була в університеті?

— А що, чутки ходили?

— Та ні, не чутки! — Чумак гостро подивився йому в вічі. — Про тебе розповідали дуже погані речі...

Юр посміхнувся.

— Он воно що!.. Було це дуже, дуже просто... Річ у тому, що тут попрацювали чарівники, розумієте? Як відповів мені один кагебіст словами з пісні Марка Бернеса: «Почему, дружок? Да потому что я жизнь учил не по учебникам! Просто я работаю... просто я работаю волшебником!»

Він зітхнув і, припаливши ще одну цигарку, розповів про всю оту провокацію, внаслідок якої було заарештовано Леляну. Коли він скінчив, Чумак підвівся із-за столу і пройшов туди-сюди по кімнаті.

— Елементарна підставка... — озвався він урешті. — Коли не хочуть засвічувати провокатора, то здійснюють отаку оперативну комбінацію. Але ж ти й улип, чоловіче... ворогові такого не побажаєш!

— Але ж хто... хто був провокатором — ось що й досі не дає мені спокою! — вигукнув Юр.

— Стоян, звичайно.

— Ви впевнені?

— Я старий конспіратор... і знаю, як робляться отакі підставки! — гірко посміхнувся Чумак. — Врешті, цей хлопчина підозрювався нами й раніше... Тобі ж, мабуть, невідомо, що він крутився серед наших аж до дев’яносто першого року?

— Не може бути!..

— А чому ти так думаєш? Кагебе спрацювало чітко: з тебе зробили провокатора і змусили покинути Україну, а він зостався на місці й, користуючись знайомством із Леляною, проник у наше середовище... З його іменем пов’язувалися й подальші арешти, зокрема, й на факультеті журналістики... просто не було певности, що здав цих людей саме він!