Вовки Кальї. Темна вежа V

— Суворо ти з ним, — відзначив Едді.

— Це машина, тільки й усього, — сказав Оверголсер, розбиваючи слова на склади, неначе говорив з малою дитиною.

— Він буває страх яким надокучливим, — додав Тіан. — Скажіть-но мені, сеї, як вам наша Калья?

Роланд під'їхав і поставив свого коня між кіньми Едді й Каллагена.

— Вона прекрасна, — сказав він. — Боги, вочевидь, обдарували це місце своєю прихильністю. Я бачу кукурудзу, гострокорені, квасолю і… картоплю? То картопля?

— Еге ж, бараболя, — підтвердив Слайтмен. Видно було, що його потішила Роландова спостережливість.

— А он там росте рис, я його красу здаля бачу.

— На всіх ділянках коло річки, — сказав Тіан, — де вода прозора і повільна. Ми знаємо, як нам поталанило. Коли рис готовий до посіву чи достигає до врожаю, всі жінки збираються разом. На полях лунають співи, також вони навіть танцюють.

— Кама-комала, — сказав Роланд. Принаймні так почулося Едді.

Від несподіванки й радості впізнавання обличчя Тіана й Залії аж засяяли. Слайтмени перезирнулися та всміхнулися й собі.

— Де ти чув «Рисову пісню»? — спитав Старший. — І коли?

— У рідних краях, — відповів Роланд. — Давно то було. «Кама-комала, рису надбала». — Він махнув рукою на захід, у протилежний від річки бік. — Там, у глибині пшеничних полів, найбільша ферма. Твоя, сей Оверголсер?

— Атож.

— За нею, на півдні, інші ферми… а далі ранчо. Там розводять рогату худобу… там овець… там знову худобу… худобу… овець…

— Як ти їх розрізняєш з такої відстані? — здивувалася Сюзанна.

— Вівці виїдають траву ближче до землі, леді-сей, — відповів за Роланда Оверголсер. — Тож там, де видно світло-коричневі латки землі, — овечі пасовиська. На інших, кольору вохри, як ви б, мабуть, їх назвали, пасеться рогата худоба.

Едді згадав ті вестерни, які він дивився в «Маджестіку»: Клінт Іствуд, Пол Ньюмен, Роберт Редфорд, Лi ван Кліф.

— У моїх краях розповідають легенди про війни між скотарями з ранчо й фермерами, що розводять овець, — сказав він. — Бо, мовляв, вівці з'їдають траву надто близько до землі. Навіть корінчиків не лишають, і трава більше не росте.

— Перепрошую, але це дурниці, — обурився Оверголсер. — Вівці справді виїдають усе, але потім ми женемо через ці землі корів на водопій. У їхньому гної повно насіння трави.

— А, — сказав Едді, не маючи іншої відповіді. Після почутого війни Дикого Заходу здалися йому повною маячнею.

— Їдьмо, — мовив Оверголсер. — День уже хилиться до вечора, а на нас чекає учта в Павільйоні. Там вас зустрічатимуть усі мешканці нашого містечка.

«І гарненько нас роздивляться», — в'їдливо подумав Едді.

— Ведіть, — сказав Роланд. — До вечора будемо на місці. Чи я помиляюся?