Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

Митрич кинув трубку і побіг на пірс. Володька стояв серед зівак і разом з ними реготав з приводу дірявої «гармошки».

— Сито-решето!

— Нею тільки раків ловити!

— А я думаю, чого це в нашій їдальні компот солоний, а він, виявляється, з морською водичкою…

— А уявляєте, братці, скільки в ній риби лишиться, коли вода стече!

— Митричу, запрошуй на юшку!

Але Митричу було не до жартів. Він бачив і розумів те, чого зараз не бачили і не розуміли ці хохмачі-самоуки. Поки ходив дзвонити, «гармонь» одірвалась від грунту і повільно почала спливати. Сталося те, чого більше за все боявся. Баржа показала над водою порослий водоростями кіль, а вітер уже діставав до цього берега.

— Володю, синку, — сказав Митрич з такою ніжністю в голосі, що у Михеєва пропала охота до жартів. — Сигналь на бремсберг, хай потихеньку… Спливай наша бідолашний. Встигнути б її до берега підтягнути. Бачиш, яка біда насувається. Ой, не повезло нам, не повезло… Та тягни ти, тягни! Майнай, тобі кажуть!

Вибіг на край пірса і завмер там у такій напруженій позі, що, здавалось, махни він руками — полетить до чайок, що кружляли в тривожному танці над кілем «гармоні».

Володька просигналив на бремсберг. Трос заворушився, піднявся над шпалами вузькоколійки і повис у повітрі, неначе струна над грифом гігантського контрабаса. Його зусилля передалось на блоки, вони зарипіли і натягли канат, закріплений на баржі. Він вирвався з води, напружився. «Гармонь» охнула і поволі рушила до боре-га, розсуваючи кілем хвилю. Митрич бігав краєм пірса, щось кричав, щось наказував, однак його ніхто не чув. Не чув його і диригент Володька Михеєв. По-перше, тому, що був далеко, по-друге, ці накази і розпорядження вже нічого не могли змінити. Система прийшла у рух і на якийсь час вийшла з-під контролю. У точному, продуманому плані підняття баржі саме ця ланка залишилась недоведеною до кінця: зв'язок з мотористом бремсберга, що сидів зараз на верхній терасі, здійснювався сигналами «стоп» і «віра», інших не було, про них не подумали. А тим часом «гармошка» почала орати надбудовою палуби грунт, чого, звичайно, там, на пульті, моторист ніяк не міг бачити.