Зима наближається

Коли збройний конфлікт між Росією та Грузією за Південну Осетію досяг апогею, я згадав про свою розмову у 2005 році в Москві з одним високопосадовцем із Євросоюзу. Росія тоді була значно більш вільною, ніж сьогодні, але путінський наступ на демократичні принципи вже набирав обертів.

«Що потрібно, — запитав я в того посадовця, — щоб Європа нарешті припинила поводитися з Путіним як із демократом? Можливо, заборона в Росії всіх опозиційних партій? Або початок розстрілів людей на вулицях?»

Він знизав плечима та відповів, що навіть у цьому разі ЄС мало що зміг би зробити, додавши, що «продовження взаємодії завжди буде найбільшим сподіванням людей як у Європі, так і в Росії». Гадаю, що громадяни Грузії та України можуть не погодитися. Вторгнення Росії в Грузію стало прямим наслідком приблизно десяти років такого поєднання безпорадності й самообману Заходу. Не покаравши Путіна за Грузію, його тим самим запросили в Україну через шість років.

У відповідь на російське вторгнення в Грузію ЄС провів свій перший екстрений саміт із часів розв’язання війни в Іраку. Це одразу відтермінувало зустрічі щодо підписання договору про партнерство з Росією, допоки Кремль не відведе свої війська на позиції, які вони займали до 7 серпня. Окрім того, на додачу до вічнозелених «глибокого занепокоєння» та «рішучого засудження»[62] заява ЄС, ще більш послаблена самовдоволеним Сільвіо Берлусконі, містила фразу: «Ми очікуємо, що Росія поводитиметься відповідально, дотримуючись усіх своїх зобов’язань». І це все! Як Путін та його наближені мільярдери й кадебісти мали б сміятися з такого невиразного формулювання.

7 травня Дмитро Медведєв за зачиненими дверима приніс присягу президента Російської Федерації. У Путіна тоді запитали, чи повісить за традицією портрет нового президента на стіні свого кабінету. Він не відповів, але в народі побутував жарт, що точно вже має один: портрет Медведєва в президентському кабінеті на фоні портрета Путіна. Згідно з російською Конституцією, головним тепер був Медведєв. Але оскільки він ніколи не подавав ознак незалежності й авторитету, можна було сміливо припустити, що Медведєву все ще потрібен дозвіл Путіна на користування президентським туалетом. Канцлер Німеччини Ангела Меркель іронічно та влучно назвала це «плавним переходом влади». Насправді ж влада просто переїхала разом із Путіним із президентського кабінету в прем’єрський.