Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Критика » 12 польських есеїв
12 польських есеїв - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

12 польських есеїв

Электронная книга - «12 польських есеїв». Краткое содержание книги:

Завдяки творчості Мілоша, Ґомбровича, Герберта, Шимборської та інших митців польська література другої половини XX століття ввійшла до числа найвизначніших літератур Європи. Пропонована книжка є першою спробою познайомити українського читача зі своєрідним і все ще не надто розвиненим в Україні жанром есею – жанром, в якому інтелектуальна свобода, спонтанність, віртуозність стилю органічно поєднуються з глибиною думки, проникливістю та ерудицією.
1 ... 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92
Перейти на страницу:

І по-п’яте (можливо, найголовніше): чи не найвизнанішою рисою постмодернізму є відкидання утопії, а отже й будь-якого ієрархічного порядку (sic!), будь-якого проекту сенсу стосовно людини й суспільства. Амбіція «постмодерністського» тексту (а такі заявки треба сприймати поважно) – це семантична всеможливість, цілковита самоціль, настільки досконала зворотність, що унеможливлює однозначне тлумачення.

Звідси береться той питомо «постмодерпістський» статус читача. Це така особа, що може відчитати текст якнайдовільніше, і жодна компетентність не дасть йому повноважень відкрити сенс глибший, ніж решта. Кожний читач (і віртуальний, і емпіричний) може надавати текстові змісту таким чином, який вважатиме для себе найзручнішим. Мало того, кожна пропозиція падати сенс, чи авторська, чи читацька (критична) означатиме домінування, а воно в розумінні «постмодерністів» є різновидом влади. Тож «постмодерністський» автор чи критик не бажає стати володарем сенсу, бо сенс означає вибір між певними протиріччями, а вибір одного з протиріч, своєю чергою, означає «пригноблення» інших. Вибір – це ієрархія, ієрархія – це «утопія», «утопія» – це домінування, а домінування – це влада. Ніяк не вдасться обминути оту гостру політизацію естетики постмодернізму.

19. Здається очевидним, що жодну з цих специфікацій не вдасться повноправно прикласти до творчості Віткація, Ґомбровича, Шульца, Анджсєвського, Бялошевського чи Конвіцького. Ясна річ, неважко показати у творах цих письменників ті риси поетики, які, на перший погляд, виглядають підручниковим утіленням певного варіанту «постмодерністської» естетики й чуттєвості.

Що за розчарування: поетика будь-кого з цих письменників виконує функцію пошуку якнайдальшого від «постмодерністського» гасла, вигаданого колись Карлосом Фуентесом: «nothing matters, anything goes» (хоч би що, аби-як), яким перейнялися всі програмові «постмодерністи».

Віткацій зі своєю нав’язливою ідеєю вищості філософії та світогляду у порівнянні з мистецтвом, Ґомбрович з Формою, Шульц із міфом, Анджеєвський з історією та політикою, Бялошевський із приватністю й сакралізацією предметів, Конвіцький із Вілейкою та всі інші, чиї твори можуть здаватися постмодерністськими за формою, є насправді вельми антипостмодерністськими за своєю суттю. Кожен із цих письменників одержимий шуканням якогось прихованого сенсу дійсності (метафізичного, політичного, історичного тощо) і самою цією одержимістю перекреслює фундамент постмодерністського літературного nothing matters… Адже кожний із творів цих письменників є, так би мовити, складником системи польської літератури й культури, відповідає на їхні запитання, іноді глибоко заховані від читача.

Це можна звести до наступного: у постмодернізмі панує культ штучності, а в польській літературі (хочемо того чи ні) – культ автентичності. Прикметою й вартістю «постмодернізму» є деконструкція у значенні фраґментаризації, у Польщі ж необхідністю та обов’язком є реконструкція (тобто, відбудова, а не руйнування). Постмодернізм прославляє гедоністичне переживання теперішнього часу, минуле й майбутнє не важать для нього багато, натомість у Польщі минуле завжди стає предметом культу, а майбутнє – прагненням. Постмодернізм, фраґментаризуючи минуле, знищує тяглість, тоді як польська література тяглість (та її загублені чи знищені ланки) програмово захищає. Польська література культивує також історичність і трагізм, тоді як постмодернізм цілком зневажає й нівелює цю категорію. В естетиці постмодернізму немає цінностей, існують лише стереотипи, натомість у польській літературі навіть стереотипи є або ж намагаються бути цінностями. Постмодернізм – це апологія підкреслених повторів і вторинності, а в польській літературі панує імператив пошуку новизни і пізнавання минулого. У постмодернізмі дійсність є лише жонглюванням конвенціями, а в польській літературі конвенції оголюються задля того, щоб показати існування незалежних від них цінностей, наприклад дійсності, правди, сенсу тощо. Постмодернізм зрікається віри в те, що можна побудувати щось від основ, натомість у Польщі саме ця віра від покоління до покоління є невіддільним чинником суспільної свідомості. Постмодернізм підносить популярну культуру, а в Польщі культуру розуміють елітарно. У постмодернізмі нема межі між high і mass culture, а в Польщі межа між високою і низькою культурою – це основоположна різниця: між містом і селом, між районною школою та університетом, між балаганом і театром, між котячим концертом і філармонією.

Коротше кажучи, постіндустріальної цивілізації, яка витворила «постмодернізм», напевно, ще не існує над Віслою.

1 ... 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)