Лінкольн у бардо
- Автор: Сондерс Джордж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-622-0
- Переводчик: Андрей Маслюх
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Лінкольн у бардо». Краткое содержание книги:
роджер бевінс ііі
А тоді пролунав вогнезвук, пов’язаний із явищем спалаху світлоречовини, — давно знайомий, та все одно моторошний, аж мороз дер по спині.
ганс воллмен
І вона пішла.
роджер бевінс ііі
Навколо дощем опав на землю її зношений і не надто запашний одяг.
ганс воллмен
Містер Берон аж завив з горя і видав приголомшливу тираду зі самої лише брутальної лайки, а тоді, хоч і не надто охоче, піддався й сам, бо через нестримну любов до дружини навряд чи міг учинити інакше; втім, спалах світлоречовини був у його випадку не сліпучо-білий, як зазвичай, а радше тьмяно-сірий.
роджер бевінс ііі
Долі опав його одяг, пропахлий тютюном, потом і віскі.
ганс воллмен
І програма верхогонів, і якась непристойна карикатура.
роджер бевінс ііі
CII
Раптом мені впало у вічі, що вигляд у містера Бевінса якийсь не дуже добрий.
Шкіра у нього була тонка, мов пергамент. Тілом побіг дрож.
ганс воллмен
Так багато спогадів, просто повінь якась…
Мені пригадався один ранок. Ранок мого…
Ранок, коли я…
Я бачив тоді Ґілберта. У пекарні.
Так. Авжеж, бачив.
Боже мій!
Він був… о, це найболючіше! Він був не сам. А з якимсь чоловіком. Темноволосим, високим. Широкогрудим. Ґілберт щось йому шепнув, і вони засміялися. Сміялися, здається, з мене. Світ раптом померк. Перетворився на сцену, споруджену з одною-єдиною метою: так-от недобре наді мною пожартувати.
Народився я такий, який народився, згодом знайшов Ґілберта і полюбив його, але бути з ним не мав змоги (бо він хотів «жити правильно»), й ось вона, кульмінація: я, пригнічений, виходжу з дверей пекарні з хлібиною в руках, аж тут мені назустріч — вони… на мить спиняються… шепочуться, сміються… а тоді проходять обабіч мене досередини, і той незнайомець (красень, яких пошукати) ще й недовірливо і насмішкувато підносить брову, ніби перепитує: оце? оце він?
І ще один убивчий вибух сміху. Я кинувся додому і…
Зробив те, що зробив.
роджер бевінс ііі
Містер Бевінс упав навколішки.
Його оболонка почала раз по раз змінюватися, демонструючи різні іпостасі, в яких він побував у тій попередній місцині: розманіжений і пещений, схильний до високих почуттів хлопчик, над яким понад усіляку міру метушаться численні сестри; старанний учень, який скніє над таблицею множення; оголений молодик у возівні з Ґілбертом, до якого й тягнеться, щоб ніжно поцілувати; добрий син, якого посадили між батьками, щоб зробити даґеротип з нагоди його дня народження; знавісніла від горя ходяча катастрофа: багрове обличчя, по щоках котяться сльози, різницький ніж в руках, керамічна ванночка на колінах.
Пам’ятаєте, озвався він, як воно було, коли я щойно сюди потрапив? Ви були до мене такі добрі. Заспокоїли мене. Переконали залишитися. Пам’ятаєте?
Я радий був прислужитися, відповів я.
Щойно мені пригадалося ще дещо, здивовано сказав він. Одного разу сюди приходила ваша дружина.
ганс воллмен
Я нічого такого не пригадую, сухо відказав містер Воллмен. Моя дружина вважає, що найкраще моєму одужанню посприяє перебування на самоті, тому воліє не приходити.
Друже, мовив я, досить уже. Поговорімо відверто. Я пригадую багато чого. Та й ви, підозрюю, теж.
Аж ніяк, відрізав містер Воллмен.
Якось сюди навідалася така повнява, усміхнена жінка, сказав я. Десь рік тому. Вона згадувала багато всього, багато щасливих моментів, пов’язаних зі своїм життям (численних дітей, бездоганного чоловіка), і дякувала — дякувала вам, уявіть собі, — за доброту, яку ви колись до неї виявили, за вашу доброту, яка, мовляв, «дозволила їй віддатися в руки того, хто виявився великою любов’ю цілого її життя, чистою і невинною». Дякувала за те, що ви вказали їй «шлях до любові», і за те, що ви ніколи, жодного разу, погано до неї не поставилися, а завжди були лагідним, милим та розсудливим. Називала вас «справжнім другом».
У містера Воллмена по щоках котилися сльози.