Перетинаючи кордони
- Автор:
- Серия: Доля короля #1
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Перетинаючи кордони». Краткое содержание книги:
Від автора.
Якщо волею випадку вас перенесе в чарівний інший світ, де мешкають благородні королі, відважні лицарі і могутні маги, не варто думати, що ви потрапили в казку. Позбувшись, як вам здається, усіх старих проблем, ви негайно наживете нові. Коли вже у вас в минулому житті все було не як у людей, то чому ж тепер щось має змінитися? У милому казковому королівстві цих самих проблем - тільки вирішувати встигай, а пригоди самі знаходять тих, хто лінується їх шукати.
Втім, як би там не було, він все одно був на пару десятків років старше юного ватажка, і нікого не дивувало, що товариш Пасіонаріо завжди прислухається до порад Амарго і вважає його мало не наставником. Однак, якщо б хтось із соратників заглянув в цей холодний вечір в хижу товариша Пасіонаріо і побачив, що там діється, обуренню його не було б меж.
- Як ти міг? - вигукував Амарго, бігаючи по кімнаті і кидаючи на свого керівника неналежно розгнівані погляди. - Кантора! Не когось там, саме Кантора! За що? Що він тобі зробив? Давню образу вирішив пригадати? Або порадив хто?
- Ну що ти, - ображено заперечив товариш Пасіонаріо, спостерігаючи за його метушнею з висоти спинки ліжка, на якій він сидів у вкрай незручній для людини позі. - За кого ти мене маєш? І про які образи говориш? Про ту підставку, якою він мене огрів? Що за нісенітниця, я на нього навіть тоді не образився. Кандидатуру Кантора затвердила Рада. Я голосував проти, але інші були беззастережно «за». Скажи спасибі своєму придурочному заступнику, хто його за язика тягнув? І як ти додумався взяти його в заступники?
- Немає в мене ніякого заступника, - мало не плачучи, вигукнув Амарго, штовхаючи стілець, що трапився на шляху. - Сам не знаєш? Під час моєї відсутності на Раду покликали командира одного з моїх польових загонів, який виявився ближче всіх. І треба було, щоб це виявився саме Тортілья, у якого мізків, що в висохлому горіхові!
- Такі у тебе командири? - співчутливо уточнив Пасіонаріо.
- Командир з нього нормальний, він хороший воїн, в польовому загоні справляється. Але допускати його до більш серйозних речей не можна! І вже тим більше довіряти розпоряджатися моїми хлопцями для спеціальних доручень! Він же знає Кантора виключно по пліткам!
- Амарго, заспокойся, - винувато попросив Пасіонаріо. - Сядь, перестань бігати.
- Заспокоїтися? - гірко застогнав Амарго, але все-таки зупинився і знесилено звалився на стілець. - А ти сам-то спиш спокійно? Ти ж міг цього не допустити! Не розповідай мені казки, ніби не міг нічого зробити! Ти міг вплинути на Раду під час обговорення, хіба ні? Міг вселити їм сумнів, недовіру, ворожість - словом, міг провалити пропозицію Тортильї ще до обговорення! Але ти цього не зробив! Навмисне? Або просто полінувався? Або ти ще не в змозі після своєї останньої спроби вибитися в віщуни?
- Я... сумнівався, - ще більш винувато промовив молодий вождь і опустив очі. - Я сумнівався, чи правильно роблю, і через це у мене нічого не вийшло.
- Він сумнівався! - в розпачі вигукнув Амарго, сплескуючи руками. - Можеш не сумніватися, ти відправив Кантора на наглу смерть, це ніяким сумнівам не підлягає. Що тепер? Що робити будемо? Я можу його наздогнати, перехопити, але повернути я його не можу! Не я його відправляв на завдання і не маю права відкликати! Ти розумієш, що своїми сумнівами ти його вбив! У чому ти сумнівався, загадкова ельфійська душа?
- Розумієш, Амарго, хоча ти перервав мою медитацію завчасно...
- Паршивець! - обурився Амарго. - Це у нього називається «медитація»! Забитися в задрипану печерку, нажертися наркотиків і сидіти розвісивши слину в очікуванні віщих видінь!
- Не перебивай! Так ось, хоча ти мені обламав увесь задум, дещо я встиг побачити. А саме, як Кантор вбиває відьму.
- Саме Кантор? Не Саета, а саме Кантор? А ти впевнений, що це була відьма, а не якась язиката молодичка, просто яка сказала щось, що не сподобалося Кантору? А ти впевнений, що це не була просто галюцинація, врешті-решт? Ти ж накачався до такого стану, що міг побачити й не таке.