Сад забутих плодів

Він промайнув на гребені над ровом скраю зеленого поля, де лежать плити церковної підлоги. Також я бачу два ока в гущавині сухої трави: два ока дівчинки, намальовані чорнилом. Тоді я підводжуся, ніби кіт і маленька дівчинка цікавлять мене найбільше. Я добігаю до рову. Бачу рудого кота, що тікає вглиб рову. Дівчинки немає. Однак я йду за рудим котом, бо там, де рудий кіт, там буде й вона. Я проходжу ровом, а потім перетинаю луг, порослий сухими будяками, роззираюся довкола. Рушаю назад тим самим шляхом, переконаний, що ті двоє обдурили мене, щоб повернутися до лабіринту. Я був упевнений, що знайду на кам'яних плитах підлоги кота, жінку й дівчинку. Я видираюся на найвищу точку на краю рову. Піді мною зелене поле й кам'яний лабіринт. Але я не бачу ні дівчинки, ні кота, ні навіть жінки. Вона теж зникла. Лабіринт, безлюдний і сонячний, нагадує закляклого равлика, викопну скам'янілість.