Пригоди Електроніка (квадрологія)
- Автор: Велтистов Евгений Серафимович
- Язык: украинский
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Пригоди Електроніка (квадрологія)». Краткое содержание книги:
- Щo ти хочеш? - запитав Дон, і Сергій почув його голос у кнопці мікрофона, вставленій в вухо. - Шукати підводні скарби? Ганятися за рибами? Впіймати акулу?
У Сироїжкіна перехопило дух, він глухо промовив у своїй масці:
- Акулу...
- Вперед! - скомандував Дон. - Тут недалеко я поставив капкан і давно не перевіряв.
Дон попрямував до підводної скелі, де був прилаштований капкан. Ще здалеку він побачив: є здобич! Мисливець щосили запрацював ластами.
Сироїжкін обережно наблизився. Він розгледів під металевою сіткою гладеньку сіру голову й вогненно-мстиве око. Капкан мав вигляд петлі з дротяним сачком, в якому лежала приманка. Сунувши голову в сачок, хижачка зашморгнула петлю. Акула майже змирилася з неволею, але, помітивши плавців, запрацювала несамовито хвостом. Дон наблизився до акули.
- Дивись, Сергію! - крикнув він і, приловчившись, плигнув на полонянку, вчепився у її спинний плавник.
Мов дикий кінь, осідлана акула крутнулася на одному місці, а потім помчала по колу, стримувана міцним поводком. Сергій злякано відсахнувся, побачивши в дротяній сітці морду, що насувалася на нього. А вершник, обхопивши ногами шершаві боки, тримаючись за плавник, сміявся, виробляв карколомні петлі. Акула вертілася у воді, била хвостом, кидалася вгору і вниз - вершник не падав. Нарешті він нагнувся, простягнув руку, беззвучно клацнув замком, зіскочив з рибини. Акула зникла. Живучість її здавалася неправдоподібною.
- Найкраща акула - мертва акула” - так кажуть моряки. А моя здобич в наморднику нікому тепер не страшна, - промовив смільчак. - Пливімо, Сергію, далі.
Вони зупинилися біля величезної, завбільшки з хлопчика, химерно скрученої мушлі, яку Дон знайшов в одній з експедицій. Чудовий дім, надійний намет для самотнього мандрівника! Дон дістав з мушлі довгий трикутний зуб.
- Це моє головне відкриття, - гордо сказав він. - Зуб доісторичної акули! Кархародон - її ім’я. Ось уже рік як я готуюся до полювання на кархародона...
- На доісторичну? - прохрипів під маскою Сироїжкін. Він почав звикати до різних морських дивовиж, але зараз нічого не розумів.
- Дивись уважно: зуб - не закам’янілий. Я його відкопав у мулі, точніше відкопав екскаватор, а я підняв. От тобі й доісторична! В океані є глибини, куди ніхто не заглядав. Хто ж у них приховується? А раптом - кархародон?
- Він, мабуть, величезний, - пробурмотів Сергійко.
- За моїми обчисленнями, при таких зубах розмір кархародона метрів двадцять п’ять, не менше. Паща отакенна - печера на шість чоловік. А хвіст! Ти уявляєш, якого ляща дасть ця акула, якщо її осідлати?!
Тут Сергій зареготав і раптом згадав Рессі. А що коли йому трапиться кархародон? Хай навіть не такий величезний - все одно страшно...
Якби Рессі плив по вечірньому океану, він почув би “голос моря” - особливі звуки, що їх викрешує вітер із хвиль, - і дізнався б про наближення шторму: звідки він насувається, яку силу має, чи скоро наздожене їх. Але Рессі вже кілька годин ішов на глибині слідом за синім китом, і коли хвиля оглушила його супутника й він випірнув рятувати Білобочку, плавці опинилися в самому центрі лютого шторму, якого моряки називають просто й страшно: “буряне око”. Хвилі, здійнявшись на висоту семиповерхового будинку, утворили гігантську вирву. “Буряне око” у виламах блискавок, здавалося, зацікавлено дивиться згори в цю вирву: що ж там, аж на дні?
Плавців закрутило у вирві. Рессі обняв лапами безпомічного дельфіна, який кволо попискував, і напружував усі свої електронні сили, щоб швидка течія не занесла Бочку. Він увімкнув усередині себе механізм аварійного керування, - сотні резервних електронних схем стали визначати верх і низ, швидкість обертання, глибину й кордони шторму, щоб у потрібний момент скористатися реактивним двигуном. Білобочка раптом ворухнув хвостом і вдихнув дихалом порцію повітря, але Рессі не відпустив товариша: водоверть владно потягнула їх униз. Дедалі швидше наближалося дно океану.
У ці критичні секунди Рессі ввімкнув двигун на повну потужність, і той виштовхнув плавців з виру.
Потім Рессі відпустив Білобочку з обіймів, в чорнильній імлі став виводити товариша з буряної зони. Всі, хто міг заховатися, учувши шторм, - медузи, риби, водяні змії, скати - опустилися на рятівні глибини, притихли. Лише туманними дисками повільно пропливали якісь осяйні безмовні істоти, роздивляючись пришельців згори. Нектонів слід було втрачено, розмито бурхливими підводними течіями. Марно було пробувати шукати в цих водах ледь чутний китовий запах.