«Шоа» у Львові
- Автор: Наконечный Евгений
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 966-8522-47-8
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - ««Шоа» у Львові». Краткое содержание книги:
Щоб не стягувати на себе найменшу підозру, не «засвітитися» перед поліційними органами, які по нитці могли дійти до клубка, Владислав Желязни занехаяв свій кримінальний промисел і поступив інструментальником на роботу в майстерні, що німці організували в кінці Янівської вулиці на базі колишньої єврейської фірми Штайнхауза. Майстерні стали називатися «DAW» — абревіатура від «Deutsche Ausrüstung Werke» (німецькі ремонтні майстерні). Робітники «DAW» працювали під керівництвом німецьких майстрів над ремонтом військової техніки. Їм видавали надійні «аусвайси» — особисті виказки і непогані продовольчі пайки. Спочатку на «DAW» працювало добровільно декілька сотень євреїв і близько триста поляків та українців. Владека Желязного дуже цінували там як висококваліфікованого слюсаря.
Одного дня німець — старший майстер — відкликав Владека убік на балачку «nur mit uns» і завів секретну розмову.
— Herr Желязни, — звернувся майстер тим поширеним німецько-польським волапюком, який вживали сілезькі (шльонські) німці, — раджу вам у найближчі три-чотири дні «zum arbeit» не виходити. Посидьте ті дні дома.
— Але ж, пане майстре, за невихід на роботу суворо карають. Я боюся.
— Herr Желязни, ви правдивий класний спеціаліст, таких людей німецькі майстри завжди шанують, коли раджу не виходити вам на роботу, то маю на те вагомі підстави. Зробіть. як я кажу.
— Став я вагатися, — розповідав нам Владек, — адже «DAW» — військове підприємство, ним керують есесівці. За невихід на роботу без поважних причин можуть як за саботаж і розстріляти. Час воєнний. Але я послухав старшого майстра. Роздобув не зовсім переконливу довідку про хворобу, нібито в мене щось не те зі шлунком, і сиджу, як радив майстер, вдома. Сиджу і тремчу, а тут ще зі мною Соня і малюк. Думаю, прийдуть есесівці, заберуть мене, загорнуть Соню і хлопця. Усіх нас знищать. Однак з другого боку — старий німецький майстер, до мене завжди явно прихильний, не став би безпідставно таке по секрету говорити.
Коли через три дні дізнаюся, начальник «DAW» Гебауер зібрав на площі робітників і оголосив: «З нинішнього дня ви всі залишаєтеся тут, додому не йдете». Таким способом усі робітники «DAW» раптом зробилися в'язнями! «За найменший непослух, — продовжував Гебауер, — чекає важка кара». Для залякування із сторожових вишок відкрили вогонь по тих, хто надто наблизився до огорожі.
Так розпочав своє існування Янівський лаґер примусової праці — «Zwangsarbeitlager Lemberg», який став відомою гітлерівською катівнею. Саме тут хочу зазначити, що я категорично протії словесної мімікрії, яку навмисне пропагують в українській мові щодо специфічних термінів тоталітарних репресивних режимів. Інколи тепер намагаються українізувати, ніби «одомашнити», криваві німецькі та російські терміни: «лагерь» у «табір». Слово «табір» в українській мові в'яжеться з поняттям відпочинку, радощів, сміху. За вимогами психології мови, не годиться перекладати слова: «Ґулаг» в «Гутаб», «ҐПУ» в «ДПУ», «енкаведе» в «енкавеес», «каґебіста» в «кадебіста» тощо. Усіма мовами світу, не перекладаючи, вживаються такі назви, як Ґестапо, КҐБ, Ґулаг, лаґер. Лише українською з дивного дива їх перекладають. Перетворити тоталітарний лаґер у милозвучний український «табір» (буває польовий, дитячий, пластовий, дівочий, козацький, вишкільний тощо) - витівка, інспірована так званими «кадебістами». Ніхто не вживав у розмові надуманий канцелярський псевдонім «табір» замість живомовного «лаґер». Янівський лаґер так всі і називали — лаґер, а не інакше.
Місце розташування Янівського лаґера було вибрано гестапівцями дуже зручне. Близько знаходилася товарна залізнична станція Клепарів, і лаґер став пересильним, транзитним. Звідси підправляли людей в Белзець і Треблінку. Зовсім недалеко від лаґера, біля підніжжя гори Кортумівки, знаходилась улоговина, прикрита з усіх боків високими горбами і тінистими деревами. Отож, природні умови місцевості, застосоване маскування і сильна охорона дозволяли катам вільно чинити там свою чорну справу. За півкілометра від лаґера знаходилося основне місце розстрілів, назване в'язнями «Долиною смерті». Янівський лаґер вважався центральним у Галичині, тут було розстріляно близько 200 тисяч осіб, переважно євреїв. Щоправда, гестапівцям не вдавалося в глибокій таємниці розстрілювати людей, як це чинили енкаведисти до війни в Биківні, Сандормосі чи згодом в Катині. Про німецьку «фабрику смерті» на Янівській знало все місто. Львів'яни знали, що там, на «лісках», масово розстрілюють євреїв… і не тільки євреїв…