Дияволи з "Веселого пекла"
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Скарби "Третього рейху" #1
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник "
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дияволи з "Веселого пекла"». Краткое содержание книги:
Через двадцять років американському полковнику Грейту і колишньому гауптштурмфюреру СС Ангелю вдається натрапити на сліди захованих скарбів. Перед цим вони займалися таємною продажею дівчат у гареми Близького Сходу, та пошуки скарбів виявилися вигіднішим бізнесом.
В романі «досліджуються» біографії колишніх есесівців, показується, що і зараз вони не склали зброї, хоч і маскуються під добропорядних бюргерів, — йдуть на шантаж, обман, вбивства заради своїх підлих цілей.
Наступного ранку він поїхав до Зальцбурга. Ні в кого не могло викликати жодної підозри те, що директор школи цікавиться бібліографічними рідкостями, і він цілий день просидів, гортаючи сторінки манускриптів і приглядаючись до Ціммера та його співробітників.
За два дні Хетель більш-менш вивчив розташування приміщень книгосховища і встиг познайомитися з його працівниками. З кількома заводив розмову про Ціммера і переконався, що всі з повагою ставляться до шефа й схильні не помічати його дивацтва. Власне, вирішив Хетель, усі тут трохи не сповна розуму. Він вибрав хвилину і звернувся з якимось питанням до самого Ціммера, але той не сприйняв його всерйоз і спровадив Хетеля до свого помічника. Єдине, що вдалося встановити за ці два дні, що Ціммер — надзвичайно пунктуальний і виходить із бібліотеки лише тричі на день — до «Райського куточка». І ще (це йому, сміючись, розповів один з бібліотекарів): у їхнього шефа є пунктик — він лабеліст.
Хетелю незручно було уточнювати, що це таке лабеліст, він лише запам'ятав це хитромудре слово та засміявся й підморгнув бібліотекареві: ось, мовляв, який старий, ніколи не чекав від нього такого, та й хто б міг подумати? Але в душі зрадів: лабеліст — це, напевно, член якоїсь секти чи, дай боже, аби справдились його підозри, таємничого товариства розпусників. Коли це так — Ціммер у них у кишені, він сам відкриє їм двері та ще й допомагатиме вантажити контейнери…
Посидівши ще трохи для годиться, Хетель побіг у нормальну бібліотеку, щоб зазирнути в довідники. Знайшов потрібне слово й розчаровано закрив книгу. Розмріявся і приготувався взяти старого голими руками, а лабеліст, виявляється, колекціонер, збирач звичайнісіньких готельних наклейок на валізи чи на скло автомобілів.
І чого люди тільки не збирають? Божевілля, пошесть XX століття!
Увечері, розповідаючи про це, здивувався, чого Ангель так зрадів, що навіть засовався на стільці. Нерозуміюче зиркнув на нього, але той нічого не став пояснювати і тільки попросив:
— Замовте мені телефонну розмову з Цюріхом… Хоча не треба телефонних розмов, краще дамо телеграму і бажано не з Альт-Аусзее. Негайно!.. Заводьте свій автомобіль, Вольфганг, бо справа нагальна: не терпить зволікання!
Присунув до себе клаптик паперу й почав щось швидко писати.
На вашому місці я б розповів… — почав невдоволено полковник, та Ангель тільки відмахнувся. Закінчивши писати, підсунув аркуш Хетелю. Лише тоді пояснив:
— Мій син — також лабеліст. Ми зателеграфуємо йому, і він надішле нам дві-три сотні гарних наклейок, тоді ви, — звернувся до Хетеля, — маючи на руках таке, вибачте на слові, багатство, спробуєте познайомитися з цим старим козлом Ціммером. Брешіть йому все, що завгодно, міняйтеся наліпками — серце колекціонера м'яке, мов віск, і за день-два ви станете найліпшими друзями!
Це пророцтво Ангеля справдилося. Одержавши з Цюріха бандероль з наклейками, Хетель перестрів Ціммера в коридорі і запитав:
— Я чув, у вас одна з найбільших в Австрії колекцій наклейок? У мене є екземпляри, що побували у ваших руках, але я не мав честі листуватися з вами і, взагалі, я лише недавно переїхав сюди…
Ціммер глянув на нього недовірливо:
— Я знаю всіх найвизначніших лабелістів світу. Пробачте, з ким маю честь?
— Отто Ренненкампф, комерсант, — відрекомендувався і, побачивши, як знизав плечима старий, швидко витягнув із кишені і розкрив перед носом у Ціммера коробочку з наклейками.
— Тут є цікаві екземпляри, — поворушив наліпки, — і я був би вдячний вам, коли ви згодились би глянути…
Бібліотекаря не треба було вмовляти: ткнувся носом у коробочку, пальці швидко забігали, перебираючи барвисті папірці. Спритно витяг одну з наклейок, проглянув печатки колекціонерів на звороті.
— Я їх знаю, — пожвавішав, — листуюся з ними. Єжі Собота з Вроцлава, один з найкращих польських лабелістів… А це — Сергіо Нуно де Олівера Вінхас з Португалії, я одержав від нього не один десяток цікавих екземплярів… — Глянув раптом на годинника, заквапився. — Мені дуже приємно, колего, та настає обідня година…