Будинок з привидами
- Автор: Беляев Владимир Павлович
- Серия: Стара фортеця #2
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Сенченко
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Будинок з привидами». Краткое содержание книги:
Гімназію перетворили на трудову школу. В місті укріпилася Радянська влада.
Батьки Володимира Бєляєва працювали в губернській радпартшколі, і сім'я мешкала там же, на казенній квартирі. Тож він виховувався, можна сказати, не тільки в трудовій школі, а ще й у курсантському колективі, нерідко разом з дорослими слухав політичні лекції, брав участь у військових операціях. Адже довкола ще лютували петлюрівські недобитки.
Коли курсантів радпартшколи влітку, під час шкільних канікул, відрядили на сільськогосподарські роботи до радгоспу Грінчук, який був розташований біля державного кордону, то з ними поїхав і Володя. Одного разу прикордонники звернулися до курсантів по допомогу. Треба було ліквідувати банду, заслану з-за кордону на нашу територію. Перервавши польові роботи, курсанти спішно вирушили на завдання. Взяли з собою і Володю. Він пишався таким довір'ям і не підвів своїх старших товаришів під час сутички з бандитами.
Так закінчилися його останні шкільні канікули. Восени він вступив до Кам'янець-Подільського фабрично-заводського училища імені Балабанова, створеного при заводі «Мотор». Хлопці самі заробляли гроші, щоб прогодувати себе, виконували нескладні виробничі завдання — виготовляли продукцію для сільського господарства: робили соломорізки, інші машини, ремонтували млинове знаряддя.
Найчастіше Володя працював у ливарному цеху, де в нього було багато друзів-комсомольців, а у вільний від роботи час разом з товаришами по ФЗУ брав участь у оперативних діях ЧОПу. В рік смерті Леніна він став комсомольцем і того ж року надрукував у місцевій газеті нарис, присвячений великому вождю революції.
Закінчено фабзавуч. Володимир Бєляєв — ливарник четвертого розряду — їде до Бердянська, де стає робітником знаменитого Первомайського машинобудівного заводу на березі Азовського моря. Працював у ливарному цеху спочатку на мідному литті, потім — на «сірому чавуні».
Заводська романтика захоплює хлопчину, і він вечорами, після роботи, пише статті і нариси про трудові будні. Їх публікують не тільки в українських, а і в московських газетах. Йому довіряють редагувати виїзну газету «Червоний кордон». На старенькому автомобілі, який виділив у його розпорядження окружком партії, Бєляєв роз'їжджає по селах прикордонних районів, вміщує на газетних шпальтах одне за одним оповідання про нове, радянське життя, про пильність радянських людей. А в степу за редакційним автомобілем полює банда отамана Козака. Заряджений наган у молодого редактора завжди напоготові.
Потім — служба в армії, робота у важкій промисловості. Колиска революції, місто Ленінград, стало і його, якщо так можна висловитися, партійною колискою. Тут молодий робітник Володимир Бєляєв у серпні 1931 року стає комуністом.
Якось уночі на завод приїхав Сергій Миронович Кіров і заглянув до тієї майстерні, де працював Володимир Бєляєв з товаришами. Робітнича зміна затяглася того дня до пізньої ночі, і хлопці не поїхали додому, а влаштувалися спати просто в майстерні, під експериментальним танком.
Кіров підійшов до них і запитав:
«А чого це ви, хлопці, спите на підлозі?»
Вони пояснили, що трамваї у такий пізній час вже не ходять з-за Невської застави до центру міста, додому добиратися далеко, а пішки йти — не виспляться, адже вранці знову на завод.
«У такому разі, — сказав Кіров, — розвезу вас усіх по домівках на своїй машині. Одіспитесь…»
Так Володимир Бєляєв і його приятелі опинилися в одній машині з Сергієм Мироновичем. Їхали вони через усе місто, вкрите снігом, і Кіров по-дружньому розпитував хлопців, як їм працюється, з якими труднощами стикаються, чи не потрібна у чомусь допомога.
І молоді робітники, не криючись, докладно й щиро розповідали улюбленому керівникові ленінградських більшовиків про своє життя-буття, про трудові радощі і прикрощі. Хтось із хлопців сказав Сергієві Мироновичу про статті і замітки, які постійно друкує у щоденній газеті «Дослідник» її редактор — робітник Володимир Бєляєв. Кірова це дуже зацікавило, і він сказав:
«Я теж і робітником був, і у газеті «Терек» друкувався, та ось на партійну роботу відкликали. А ви не кидайте писати. Дуже це потрібна і корисна справа. Можливо, з вас вийде письменник…»