Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити
- Автор: Карнеги Дейл
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Компанія ОСМА
- ISBN: 978-617-538-057-4
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити». Краткое содержание книги:
Дозвольте цій книзі змінити на краще ваше життя. Не варто жити у тривогах та напрузі, що не дозволяють вам тішитися повноцінним, активним та щасливим життям!
Для широкого кола читачів.
3. Перевіряйте себе 4-5 разів на день, питаючи: «Чи важче мені дається виконання роботи? Чи використовую я м'язи, участь яких не потрібна на даний момент в роботі?» Це допоможе вам виробити звичку розслаблюватися, і, як каже доктор Девід Гарольд Фінк, «у тих, хто знається на психології, ця звичка стає автоматичною».
4. Перевіряйте себе наприкінці дня, запитуючи: «Наскільки я сьогодні втомився? Якщо втомився, то не від розумової роботи, яку я виконував, а від того, як я робив цю роботу». «Я вимірюю зроблене не за тим, наскільки я втомився до кінця робочого дня, — говорить Даніель Джосселін, — а за тим, чи я не втомився. Коли я втомлююся до кінця дня або коли моя дратівливість свідчить на те, що мої нерви стомилися, я знаю, що день минув неефективно — як у кількісному, так і в якісному виразі». Якби кожен американський бізнесмен вивчив той самий урок, то смертність у країні від хвороб, пов'язаних з перенапруженням, скоротилася б за один день. І ми перестали б заповнювати санаторії та психіатричні лікарні людьми, які зламалися від втоми і неспокою.
Розділ 25
Як уникнути втоми і виглядати молодим
инулої осені моя асистентка їздила на медичні курси у Бостон. Медичні? Так. Вони проводяться раз на тиждень у Бостонському диспансері для малозабезпечених, і пацієнти, які їх відвідують, проходять ретельний медичний огляд. Але офіційно вони називаються курсами прикладної психології. Їхньою метою є допомога людям, які потерпають від неспокою. Серед слухачів чимало неврівноважених домогосподарок.
Як виникли ці курси? У 1930 році доктор Джозеф X. Пратт — який, до речі, був учнем сера Вільяма Ослера — звернув увагу на те, що серед пацієнтів, які звертаються до Бостонського диспансеру, було чимало фізично здорових людей, які все ж таки мали симптоми різних хвороб. В однієї жінки руки були так покручені «артритом», що вона зовсім не могла нічого робити. Інша корчилась в агонії від усіх «симптомів» раку шлунка. Були тут жінки з головним болем, з хронічною втомою, зі скаргами на гострий біль. Вони справді відчували Цей біль. Але найретельніше обстеження показало, що нічого поганого у фізичному плані з цими жінками не відбувалося. Чимало старомодних лікарів сказали б, що це все їхня уява — «все іде з голови».
Але доктор Пратт розумів, що симптоми не зникнуть, якщо він просто порадить пацієнтам «піти додому і забути про свої хвороби». Він знав, що більшість цих людей не хотіла хворіти: якби вони могли забути про свої хвороби, вони б давно це зробили самі. Чим же можна їм допомогти?
Доктор Пратт створив курси, які викликали зливу критики і скепсис із боку колег. Але курси запрацювали з дивовижним ефектом! За наступні роки тисячі пацієнтів «вилікувалися» від своїх хвороб. Деякі з них і далі ходять на ці курси з наполегливістю прихожан, які відвідують церкву. Моя асистентка говорила з жінкою, яка за дев'ять років не пропустила жодної лекції. Вона розповіла, що коли вперше потрапила до клініки, то була впевнена, що у неї нефроптоз та якась серцева хвороба. Вона була така стривожена і напружена, що час від часу втрачала зір, а перед очима з’являлись білі плями. Проте зараз вона весела, певна у собі й геть здорова. Вона виглядає приблизно на сорок, хоча на руках у неї спав один з онуків. «Я так хвилювалась через сімейні проблеми, — сказала вона, — що інколи бажала собі смерті. Але у цій клініці я зрозуміла усю марноту переживань. Я навчилась їх зупиняти. І тепер можу чесно сказати, що моє життя прекрасне».
Доктор Роуз Хілфердінг, медичний консультант курсів, сказала, що, на її думку, один із найкращих способів позбутися неспокою полягає в тому, щоб розповісти про свої біди людині, якій ви довіряєте. «Коли сюди приходять пацієнти, вони можуть розповідати про свої проблеми доти, доки не викинуть їх з голови. Самому тяжко міркувати над своїм лихом, носити його в собі іще важче. Це викликає нервову напругу. Ми повинні ділитися своїм неспокоєм. Ми повинні бачити, що у світі є люди, ладні вислухати і зрозуміти нас».
Моя асистентка бачила, як полегшало жінці, яка розповіла про свої проблеми. У неї були труднощі у сім’ї, і коли вона заговорила, то була, мов напнута струна. Потім поступово почала заспокоюватися. Наприкінці співбесіди вона всміхалася. Чи проблему було вирішено? Ні, все не так просто. Зміна відбулася, бо вона поговорила з кимось, отримала кілька порад і співчуття. Їй стало легше завдяки величезній лікувальній силі слова.