Кілька років зими

Підмостові мешканці скупчилися довкола несподіваної знахідки, що сама впала на голову, і мовчки спостерігали, як Великий Карл велетенськими, завбільшки із ціле ковадло долонями відірвав дошки на першому ящику, повитягував зсередини солому і якісь пергаменти, а потім обережно видобув кілька неушкоджених темних пляшок. Він відкоркував першу з них і повільно принюхався до її вмісту.

— Ец мор! — урочисто сповістив підмостове товариство Великий Карл, який завжди промовляв усі слова задом наперед.

— Це ром! — загули ми вражено, штовхаючи один одного під боки і радісно підстрибуючи до далекого ворожого неба.

Швидко відкрили два інші ящики, і також виявили там пляшки із ромом. На диво, при падінні майже нічого не розбилося, і це був справжній подарунок усім нам. Ром одразу пішов гуляти по руках, наче на якомусь найбільшому міському святі. Під мостом навколо кожного ящика утворилися невеликі купки тутешніх мешканців, які сьорбали п’янкий напій із пляшок, гучно реготали, вигукували якісь образливі слова на адресу ворожого неба, співали сороміцьких пісень і кидали порожні пляшки в сусідів.

Особливо старалися набриднути іншим Софокл Збоченець та Святий Йорик, які й без рому були найбільш відразливі, а тепер і зовсім скидалися на здичавілих потвор. Софокл Збоченець повністю роздягся та бігав довкола товариства, вигукуючи якісь повчання нікому тут незрозумілою давньогрецькою мовою і пропонуючи всім без винятку посмикати його за товстий фалос, що звисав у нього майже до колін. Святий Йорик, навпаки, стояв на місці, і робив страшне лице, так що на нього не можливо було дивитися. Їх намагався заспокоїти Великий Карл, але вони не слухали навіть його. Тоді він забрав у них ром. Святий Йорик, не сходячи зі свого місця, на якому він навіть стоячи спав, почав голосно плакати. А Софокл Збоченець ляскав себе по голих сідницях, показував Карлові язика, трусив руками свого товстого фалоса і лаявся давньогрецькою. Тоді Великий Карл мовчки вдарив його по обличчю, і Софокл Збоченець впав у воду. Йому ніхто не кинувся на допомогу, і він самотужки якось видряпався на берег вже далеко від товариства. А самотній Святий Йорик продовжував ридати на своєму місці, бо ми відтягли свій ящик далеко від нього, аби він не заважав нам смакувати чарівний ром своїм страшним лицем.