Повітряний замок
- Автор: Джонс Диана Винни
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-966-2909-42-5
- Переводчик: Андрей Порытко
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Повітряний замок». Краткое содержание книги:
Якось йому до рук потрапив справжній скарб — килим-самоліт, який переносить його до красуні-принцеси. Юнак закохується в принцесу, однак його кохану викрадає грізний див, а на самого Абдуллу починають полювання слуги султана.
Карколомні пригоди Абдулли до останньої сторінки тримають у напрузі. А на читачів чекають приємні несподіванки і зустрічі з героями попередньої книги Діани Вінн Джонс «Мандрівний Замок Хаула», зокрема із Софі, чарівником Хаулом і вогняним демоном Кальцифером.
— Доскіпливо все обміркувавши, — сказали голоси, — ми дійшли висновку, що ця подоба набагато привабливіша, ніж жаб’яча. Ми дивимося на це у світлі вічності, отож дякуємо тобі! — з цими словами дві істоти метнулися до Джамалового пса, де так само зменшилися й зникли у ґулястій шкірі на його вухах.
Джамал дивився на пса у своїх руках.
— А чому я завдячую те, що тримаю пса, наповненого ангелами? — поцікавився він у Хазруеля.
— Вони не зроблять нічого поганого ні тобі, ані твоєму псові, — відповів Хазруель, — а просто чекатимуть, коли знову з’явиться золоте кільце. Здається, ти сказав — завтра? Сподіваюся, ти розумієш, наскільки природним є моє бажання не випустити з-під уваги своє життя. Як тільки воно опиниться в моїх ангелів, вони принесуть його до мене, де б я не був. — Раптом див зітхнув, та так важко, що в усіх від цього зітхання розвіялося волосся. — А я ще не знаю, де опинюся, — пригнічено мовив він. — Треба пошукати собі місце для вигнання де-небудь у далеких безоднях. Я чинив зло. Тепер я вже ніколи не зможу знову вступити до лав добрих дивів.
— Ну що ти, великий диве! — вигукнула Квітка-в-Ночі. — Мене вчили, що добро вміє прощати. Добрі диви будуть раді прийняти тебе назад!
— Ах, велемудра принцесо, — Хазруель похитав величезною головою, — ти нічого не розумієш.
Абдулла виявив, що сам він якраз розуміє Хазруеля. Не виключено, що це розуміння ґрунтувалося на тому, що з родичами першої дружини свого батька він повівся аж ніяк не поштиво.
— Тихіше, моя дорога, — промовив він. — Хазруель має на увазі, що бути злим дивом йому радше сподобалося, а також що він у цьому не розкаюється.
— Це правда, — сказав Хазруель. — Упродовж останніх місяців мені випало набагато більше веселощів, ніж за багато сотень років до того. Цьому навчив мене Дальциель. І тепер я змушений податися у вигнання, оскільки боюся, що почну так само розважатися і серед добрих дивів. Ось тільки я не знаю, куди мені йти.
В цю мить на Хаула, очевидно, зійшло осяяння. Він кахикнув.
— А чому б тобі не податися в інший світ? — запропонував він. — Світів, щоб ти знав, — сотні й сотні.
Крила Хазруеля зметнулися вгору й схвильовано затрепетали, розвіявши волосся й сукні присутніх у залі принцес.
— Та невже? А де це? Покажи мені, як потрапити в інший світ!
Хаул передав Моргана в дещо незграбні обійми Софі і східцями вибіг нагору, до трону. Те, що він показав Хазруелю, збоку здавалося лише низкою дивних жестів і двома-трьома кивками. Однак, судячи з усього, Хазруель усе чудово зрозумів. Він кивнув у відповідь. Потім Хазруель піднявся з трону — і просто пішов, не сказавши ні слова, крізь зал і стіну, ніби та була всього лише імлою. Чималенький зал раптом наче аж спорожнів.
— Щасливої дороги, — сказав Хаул.
— Ти що, відправив його у твій світ? — поцікавилася Софі.
— У жодному разі! — заперечив Хаул. — Там і без того клопоту вистачає. Я послав його в протилежному напрямку. Ризикнув, сподіваючись, що замок не зникне. — Він повільно обернувся, оглядаючи туманні простори залу. — Усе на місці, — сказав він. — Це значить, що Кальцифер десь тут. Адже це він його підтримує.
Хаул дзвінко загукав:
— Кальцифере! Де ти?
Кринолін Її Досконалості, здалося, знову ожив. Цього разу він відкотився на обручах убік — і з-під нього виплив килим-самоліт. Килим стріпнувся — десь так, як пес Джамала, який теж узявся обтріпуватися. А потім, на превеликий подив усіх присутніх, він упав на підлогу й почав сам себе розпускати. Абдулла мало не розплакався від такої нечуваної марнотратності. Довга нитка, яка вибивалася з килима, була голубою і неймовірно яскравою, так, ніби килим зовсім не був виготовлений зі звичайної вовни. Ця нитка, що металася від краю до краю килима, ставала дедалі довшою і злітала дедалі вище, аж доки не розтяглася між високою туманною стелею і практично голим полотном основи, в яке була вплетена ще за мить до того.
Нарешті нитка нетерплячим ривком висмикнула з основи другий кінець і втяглася під стелю, до решти, тоді знову витяглася, переливаючись, і знову втяглася, і нарешті набула зовсім нових обрисів — на кшталт перевернутої сльозинки або, може, полум’я. Ця подібна на вогник фігура впевнено й цілеспрямовано попливла униз. Коли вона наблизилася ще трохи, Абдулла розрізнив обличчя, яке складалося з пурпурових, зелених і жовтогарячих пломінців. Абдулла стенув плечима, скоряючись долі. Очевидно, свої кревні золоті монети він заплатив зовсім не за килим-самоліт, а за вогненного демона.